Подих моря

Назустріч таємниці

                                         Розділ 3

   Перевіривши, як там Алька, і, переконавшись, що донька спить як ангел, Ліда знову спустилася вниз. Володька і Віктор все ще вовтузилися на кухні, пили пиво із банок і розмовляли. Зупинившись за крок до дверей, Ліда прислухалася до чоловічої розмови. Великий фанат техніки, зокрема транспортних засобів, Володька захопливо розповідав Віктору про новинки у сфері автомобільного ринку, на що той реагував досить стримано: ввічливо слухав про мотори, кінські сили, пробіги і літраж пального на кілометр проїзду. Очевидно, що новий знайомий захоплення Вовчика автомобілями не розділяв.

- Вовчику, я пройдусь до моря. Ти подивишся за Алею? – Ліда зазирнула на кухню, чим перервала монолог зятя.

- Так. Звичайно. Я подивлюсь, - сказав Вова, - А ти не боїшся одна? Темніє вже.

- Я не боюся, - відповіла Ліда з посмішкою і вже зробила крок до виходу, коли почула:

- Я покажу стежку, - Віктор підвівся. Мабуть, Володька його геть втомив своєю балаканиною.

Ліда здивовано повернула голову, Вовчик, розчервонілий від пива, схвально їй підморгнув, за що вона зміряла його докірливим поглядом, а Віктор простяг їй вітровку з каптуром.

- Візьміть, увечері біля моря прохолодно.

   Він йшов стежкою попереду, і Ліда із задоволенням споглядала його широку спину в темній сорочці, крокуючи слідом за ним. Йшли мовчки, через що Ліда дуже добре чула, як унизу шумить море. Невже все це справді відбувається з нею? І ці нові для неї звуки, і запах моря тепер стануть невід'ємною частиною її життя? Не буде більше шуму Києва, заповнених маршруток, штовханини в метро? Не буде. Заради Альки вона готова на все. Виявилося, що навіть готова розпочати нове життя на краю світу серед чужих і незнайомих людей. І якось так вийшло, що край цей не такий уже й поганий, і люди зустрілися добрі.

- Ваш чоловік завтра їде? – запитав Віктор раптом, коли стежка закінчилася і вони з ним опинилися на піщаному березі.

- Володя – не мій чоловік. Він – чоловік моєї сестри, – відповіла Ліда. Здається, вона вже говорила сьогодні про це. Любові Андріївні.

- Я незаміжня, - додала, трохи помовчавши.

  На березі було вітряно – тож вітровка з каптуром було саме те, що потрібно зараз. Хвилі шурхотіли, вислизаючи на берег раз у раз, майже діставали до кросівок Ліди. Море. Неосяжна кількість води. Бурхлива темна маса. Таємнича. Непередбачувана, як і її життя тепер. Ліда любила море, навіть ось таке темне, бурхливе від вітру, небезпечне. Вона їздила відпочивати на море майже щороку. Минулого літа Костя возив їх з Алькою до Анталії. До раю, де «все включено», і вони там ніжилися, як дві принцеси.

  Спогади про Костю викликали раптом душевний біль. Як би вона не хорохорилася, кажучи, що їй все одно, це все ж таки не так. Адже Скрипченко сім років був частиною її життя. Вона до нього звикла. І боляче було не через те, що пішов. Боляче було тому, як він це зробив: залишив її одну в біді, як останній боягуз. Через це уражена гордість, і образа не дозволяє зателефонувати йому першою. Та й навіщо? Якщо людина стає непотрібною, безглуздо нав'язуватися, адже, коли ти в пріоритеті, коли важлива для когось – заради тебе гори звернуть і подолають всі перешкоди… Немає сенсу повертати і реанімувати те, що вже вмерло. Та і чи жило насправді? Ліда тяжко зітхнула, намагаючись зупинити підступні сльози, що вже скупочилися у кутиках очей. У цьому новому житті, яке вона змушена почати ось тут, на узбережжі, більше немає місця спогадам про те, що не варто було згадувати. Вона рятуватиме доньку. Одна. І боротиметься стільки, скільки зможе, скільки вистачить сил, терпіння, грошей. І навіть коли не вистачить.

  - Як сталося, що Аля захворіла? - запитав Віктор, - Вона розповідала, що хвороба у неї зовсім недавно.

Ліда скосила погляд на Віктора, що зупинився поруч з нею і став так, що затуляв її від вітру. Так. Сховатися від вітру за цією широкою спиною можна було без проблем… габарити дозволяли.

- Взимку Алька захворіла на грип, ну, як усі зазвичай хворіють, і я не надала цьому особливого значення, намагалася не панікувати. А потім після вірусу з’явилися ускладнення, у результаті - в нас якась незрозуміла форма астми. У місті їй дуже важко дихати. Коли в неї напад, я божеволію від страху, і звикнути до цього не можу. Лікарі порадили мені оселитися з нею біля моря. І я все покинула. З роботи попросили, гроші скінчилися, і я наважилася. Продала квартиру, і поїхала сюди наосліп. Ось тепер ми тут, і як далі житимемо, я не уявляю. Напевно, мені потрібно буде влаштуватися на якусь роботу, - промовила Ліда.

- Хто ви за професією? – поцікавився Віктор.

- Взагалі, я - філолог. Працювала у будівельній компанії менеджером зі зв'язків із громадськістю. А, що, є якісь відповідні вакансії? Ну, окрім виноградників? З виноградниками у мене геть біда, – Ліда посміхнулася. Вона бачила у темряві, що Віктор теж усміхнувся. Він підкурив сигарету, заслонивши долонями запальничку від вітру, і вогник висвітлив його засмагле обличчя.

- Все буде добре, - трохи помовчавши, відповів він.

Вона зрозуміла його спробу втішити її. Коли люди не знають, що сказати, вони зазвичай кажуть, що все буде добре, іноді не розуміючи, що чудес на світі не буває.

- Ви знаєте, у неї сьогодні за цілий день не було жодного нападу. Може, їй справді тут легше дихати?

- Вона видужає, - сказав він байдужим голосом, а Ліда іронічно зітхнула, розуміючи, що людина, яка щойно погодилася продати їй свій дім і тепер чекає на швидкий відїзд у Європу, навряд чи дуже переймається її проблемами. Тож жодних образ за цю байдужість з його боку. Він – незнайомець. Чужа їй людина, з якою доля звела волею випадку. Все, що між ними є – це просто ввічлива розмова для підтримки діалогу, та вона і не напрошувалася на співчуття. Він першим завів розмову про Алю.

Ліда знову зиркнула на нього. Високий, бляха. Костик в порівнянні з ним, як підліток поруч із дядьком. Від Віктора віяло чоловічою силою, енергією і ще чимось таким, що змушувало Ліду знову ніяковіти поруч з ним. А може, він теж лицемір? Ну, як усі чоловіки, які траплялися їй у житті? Говорить одне, думає інше, робить третє? І ще він сина свого ігнорує, маленького та беззахисного, а це – жорстоко.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше