Пролог

Новий 2012 Рік

Лариса

— Цього бути не може! — дивлюся на спалахи в небі.

Зірка, що падає це нормальне природне явище. От тільки коли всі вони спалахують та летять тобі на зустріч не зрозуміле та водночас яскраве видовище.

Спочатку мені здається, що настав кінець світу. І Новий 2012 Рік стане останнім моїм святом. Заплющую очі, підіймаю голову до неба й чекаю землетрусу, спалахів землі, поривів вітру та чогось подібного.

Прислуховуюсь й нічого не чую. Навколо тиша, котра трішечки лякає.

Відкриваю одне око, потім інше. Світло куполом огортає мене і знову зірки, котрі продовжують летіти до низу. Щелепа ледь не відпадає. Все миготить, сяє та виблискує. Сніг додає яскравості та доповнює картину. Озираюся навколо, тру очі, не вірю в цю казкову мить. Краса неймовірна!

Зірки продовжують спускатися на землю й перетворюються в кришталеві камінчики. Дивно, але жодна з них не торкається мене. Враження, що оминають, щоб не завдати шкоди. Від такого зіткнення, скоріш за все, залишиться пекучий слід. Та що там слід(!), руку відірве!

Я нахиляюся до землі та беру один камінчик. Дуже гарний кришталик тримаю в руці. Він мерехтить кольорами веселки.

— Діаманти з неба? — усміхаюся сама до себе. — Наче б то не схожі.  А, байдуже!

Захоплююся чарівністю навколо та поринаю у казку, котру подарувало свято. Стільки емоцій за такий короткий час ще ніколи в житті не відчувала. Від них ледь можу дихати та не розумію: чи насправді трапилося диво, або це мені тільки сниться? Навіть якщо це просто сон, такий чарівний та неймовірний. В жодному разі не хочу прокидатися!