Розділ 8

- Що це за маячня? І звідки це у тебе? – ошелешено перевела погляд на Анрі, цілком упевненого, що винна саме я.
- Христина знайшла це в кімнаті Белли після її зникнення.
- Руда зникла? – учепилася я за останні слова.
Насупилася, намагаючись зрозуміти, що за гру затіяла його коханка.
- Ну то відшукай свою дружину і спитай у неї особисто, що сталося насправді, - недбало посунула записку в його бік, відкидаючись на спинку крісла.
Христина – довгі ноги мене відверто дратувала. Чому вона має бути присутньою при такій особистій розмові?
Анрі поморщився, стягуючи записку зі столу і ховаючи у шухляді.
- Вона мені не дружина.
Я зацікавлено скинула брови.
- Їй не підійшла моя весільна сукня? – різко подалася до столу, стискаючи кулаки. – Чому ми не можемо поговорити наодинці? – недвозначно кивнула в бік маминої квіточки.
- Я повністю довіряю Христині, - насуплено заявив він. – Вона – моя помічниця, і вже неодноразово допомагала уникнути дуже великих неприємностей.
Проковтнула шпильку з питанням, чи вона дійсно вміє думати. Втупилася на Анрі з недовірою. Це точно той самий, дещо авторитарний чоловік, якого я знаю?
- Чудово, - невдоволено усміхнулася я, перестаючи розуміти, що відбувається. – Тоді Христину і спитаємо, за яких же обставин зникла твоя не дружина.
- Не змішуй, будь ласка, робочі справи і особисте.
- Але робочі справи, судячи з усього, живуть у твоєму будинку.
- Ти знаєш, що я багато працюю. Мені потрібна помічниця під рукою цілодобово.
Я зустрілася з ним очима, без слів демонструючи свою думку. Роксана каже, що іноді мені треба прибрати вираз з обличчя, бо навіть мовчки він надто промовистий. Але зараз саме це мені й потрібно.
- Я навіть здогадуюся, у чому потрібна її допомога…
Христина раптом склала прокачані губки трубочкою і, здається, зібралася пролити добре намакіяжену сльозинку.
- Анрі… За що вона так зі мною? – плаксивим тоном зажадала вона справедливості, а я зловтішно всміхнулася. – Що я зробила не так?
О! Вистава почалася, а у мене квиток у перший ряд. Ну-ну.
- Паночко, не треба вистав, - ліниво протягнула я.
- Що ти собі дозволяєш? – холодно осмикнув мене Анрі, і я вражено замовкла.
Це він зараз захистив від мене свою кралю? Знову? Дежавю якесь.
- Христина працює зі мною! Вона вже двічі врятувала мене від серйозних неприємностей у бізнесі. Адже є чудовим фахівцем. А ти, як завжди, висловлюєшся впевнено замість припущень про людей, які ні в чому не винні перед тобою!
Він навіть встав з місця для цієї промови і навис наді мною грозовою хмарою. Христина зробила кілька кроків, опиняючись за його спиною.
Боже, як принизливо. Від мене знову захищає свою чергову коханку.
- Ти для цього витяг мене з дому і притягнув до себе? – придушеним голосом уточнила я, теж встаючи. Він більше ніколи не диктуватиме мені умови.
- Меланіє? – спантеличено скинув брови. – Хіба ти неуважно прочитала?
- Надто уважно, - підтиснула я губи. – Настільки, що добре зрозуміла, це не мій стиль спілкування. Шкода, що ти так довго знаєш мене, і не помітив цього.
Анрі насупився, повільно опустився у крісло.
Я відчула на собі важкий погляд Христини, яка лишилася за спинкою його крісла, наче сірий кардинал.
- Хочеш сказати, що це не ти писала?
Я ображено гмикнула, склавши руки на грудях.
- Не впізнаю тебе, любий.
Міс довгі ніжки аж пересмикнула від мого звернення. Анрі скинув на мене очі, у яких на мить промайнуло щось до болю знайоме і тепле. Я змусила себе стояти нерухомо.
- У записці відсутній мій почерк. Вона надрукована. Відсутній мій стиль. То чому ти вирішив, що це рудій надіслала саме я? Тільки тому, що внизу поставили моє ім’я?
Анрі потер рукою перенісся.
- Христино, розкажіть мені, будь ласка, ще раз. Як саме і за яких обставин ви знайшли це? – він кивнув у бік шухляди, де лежала записка.
- Чудово. Якщо ми все з’ясували, я піду, - рішуче заявила я і розвернулася, щоб знову вийти з цього кабінету, але цього разу точно назавжди.
- Меланіє… - я здригнулася від того, наскільки м’яко просочився під шкіру його голос. – Залишся, будь ласка. Я не впораюся один з дитиною…