❄️

Вона йшла вузькими вуличками зимового міста, раз за разом минаючи шумні компанії молоді та закоханих парочок. Кидаючи на останніх сумні погляди. 

Своєї половинки вона не мала уже чотири роки. Останні стосунки закінчились, коли хлопець був спійманий на гарячому із молоденькою довгоногою дівкою. Тоді вона пішла без криків та істерик – мовчки зібрала свої речі під закляклі погляди коханців. Не зважаючи на Дениса та його нову хвойду, бо по-іншому ту дівку назвати не могла, вигребла всі свої пожитки з квартири чоловіка та повернулась на орендовану квартиру. Тоді випадок дозволив повернутись раніше з роботи та застати новорічний сюрприз у квартирі коханого.

З того часу Даша більше не заводила серйозних стосунків. Траплялись звісно чоловіки, але відносини з ними починались і закінчувались у ліжку. Далі не йшло. І жінку це влаштовувало.

Кожний наступний Новий рік Дарина зустрічала на чергуванні у лікарні, а решту святкових днів проводила на дивані перед телевізором і коротала час за переглядом серіалів з тазиком олів'є або ж читала любовні романи та вливала в себе запашний трав'яний чай літрами. 

Цього року налагоджений роками план проведення новорічних свят дав збій на самому його початку. Нічне чергування у лікарні випало новій співробітниці, яка не мала нічого проти нього, бо як і Дарина не мала до кого поспішати та з ким відзначати. Дарина не стала пропонувати помінятись чергуваннями, хоч і не відмовила, якби отримала таку пропозицію.

Оскільки традицію зустрічі Нового року було порушено, Дарина вирішила порушити її остаточно – вперше за кілька років вибратись кудись між люди у новорічну ніч. Це "кудись" було цілком реальним місцем. Дарина прямувала у центр до головної ялинки міста. Аби сумно не було вона прихопила з собою пляшку вина та плитку улюбленого молочного шоколаду. У бордовій сумочці знайшлося місце і для кількох мандарин та пластикового контейнера з бутербродами. 

Дарина зупинилась біля однієї з вітрин, прикрашених святковою ілюмінацією та поглянула на відбитий у склі силует білявої дівчини, одягненої в осіннє пальто чорного кольору. Там у вітрині вона бачила саму себе, але оновлену.

Цьогоріч зима не тішила сніговими заметами, тому вона дозволила собі вигуляти обновку. Пальто купила на ринку, виторгувавши чималу знижку. Окрилена новою покупкою, Дарина зазирнула того дня і до перукарні. У салоні вона вкоротила майже вдвоє своє русяве волосся та зважилась на зміну кольору. Тепер вона блондинка, не платинова звісно, але біляве волосся їй личило. 

Швиденько помилувавшись своїм новим виглядом, дівчина рушила далі – у глиб головної площі. Натовп збільшувався, а вона відчувала себе самотньою. Це відчуття накривало ще більше, коли її погляд випадково натикався на закохані парочки, сім'ї з дітьми та шумні компанії молоді. Таких же самітників, як вона видно не було. 

Побродивши навколо ялинки та придбавши стаканчик глінтвейну, Дарина пішла шукати затишніше місце, де могла усамітнитись з власними думками та пляшкою червоненького.

Вона відійшла на пристойну відстань від вічнозеленої прикраси міста й влаштувалась на одній з, на її подив,  вільних лавочок. Скромне частування зі святкового приводу розташувала поруч. Проблема виникла неочікувано. І ні, то не були поліцейські. Навіть, не шпана. Життя цієї сильної та незалежної жінки, як любила себе називати Даша, ускладнила пляшка вина, що не піддавалась зусиллям дівчини.

— А бодай тобі! Що ж за невезіння таке?! І хто ці пляшки так закриває? –  жалілась сама собі Дарина, роблячи марні спроби відкоркувати вино.

— Допомогти? – пролунав над її головою чоловічий голос.

Дарина підняла голову, спрямувавши погляд на чоловіка, що зупинився перед нею, все ще затискаючи між ногами пляшку.

— Допоможіть... – відповіла вона простягаючи пляшку та штопор. І поки він відкорковував напій, Дарина оглянула незнайомця, що прийшов їй на допомогу.

Перед жінкою стояв чорнявий чоловік на вигляд років тридцяти п'яти. Він спритно відкоркував пляшку та простягнув її незнайомці. Вона помітила на його правій руці слід від тоненької обручки, але самої прикраси вже не було. Розлучений – зрозуміла вона і продовжила розглядати свого випадкового помічника. 

— Негоже молодій дівчині випивати на самоті серед натовпу. Не боїтесь – раптом маніяк викраде? – всміхнувся їй чоловік та присів поруч. 

— Ні. – байдуже знизала плечима Дарина та відпила трохи напою одразу з пляшки. — Думаю, сьогодні маніяки теж святкують. 

Блондинка простягнула чоловіку пляшку, пропонуючи випити разом із нею. Раніше Дарина не дозволила б собі випивати у компанії незнайомця, але не сьогодні. Самотність і так надокучила їй, тому компанія випадкового помічника хоч ненадовго могла відірвати її від сумних думок. 

— Мене Володя, до речі, звуть. – всміхнувся він і прийняв запропонований напій. — Чому, якщо не секрет, ти тут сама у новорічну ніч?

—Дарина, можна просто Даша. – зітхнула дівчина вдивляючись у натовп. — Компанії нема. А ти? 

— Така ж халепа. Став непотрібним тим, хто був потрібен мені. – відповів Володя, чим не сильно здивував співрозмовницю. Він ніби то й поділився з дівчиною причиною своєї самотності, але водночас не розказав жодних деталей.

— Не поспішаєш? – поцікавилась вона, розглядаючи чоловіка, що спокійнісінько жував бутерброд у перерві між розпиванням напою, також принесеного нею.

Чоловік здавався їй не просто чорнявим від природи, а швидше засмаглим. Хоч шапка і приховувала його русе волосся, Дарина могла побитись об заклад, що він нещодавно грівся під теплим сонечком десь у теплих краях. Але на людину зі статками, яка серед зими може собі дозволити відпочинок на курортах, схожий не був. Принаймні про це свідчив його не надто новий одяг, акуратні, але бачивші життя берци. Мабуть, військовий, подумала вона, або ж фанат зручного взуття. Її версію про військовослужбовця могли підтвердити і його фізична форма і татуювання, які приховувались під шаром одежі. Але прямо не наважувалась запитати. Та й для чого їй було пхати свого носа у життя малознайомої людини? Як захоче, то сам поділиться.