Пролог

— Що з тобою не так? — звернувся Демон до мене.

— Ось про це я і хотіла поговорити, — повернулася я до Раніеля. — Я… ххххе-ххххкхе…

Замість слів, що я не зовсім та Аланія — з горла вирвався хрип тисячі мопсів. Я, встала з-за столу і спробувала ще раз:

— Мене… хххх-кхххххе

— Хутра наковталась? — “співчутливо” запитав Демон.

— Та краще б наковталася! — в серцях вигукнула я.

Згадала про сіру руну від Ехри посеред мого лоба і її “щоб багато не патякала”. Точно вона щось намудрила, але як тепер бути?

— Що це означає? — весь підібравшись, як перед стрибком, запитав Раніель, пронизуючи мене поглядом.

Я ж відповіла виразом обличчя “Ти що, дурнуватий?”. Я навіть цього пояснити не зможу.

— Ти хочеш щось сказати, але не можеш? — здогадався він.

Я спробувала сказати “Так”, але знову захрипіла.

— Не треба, — Ран заспокоївся і вказав мені на крісло перед Демоном. — Дем, твій вихід.

Я підійшла до крісла, але сідати не квапилася.

— Поясниш?

— Я так розумію, ти дала клятву нерозголошення, а зараз хотіла її порушити. Це не проблема, на спогади це не розповсюджується, — він легковажно махнув рукою, — просто думай про те, що хотіла розповісти, а Дем доторком лапи зчитає твій спогад. Якщо це буде добровільно, то ти навіть нічого не відчуєш.

— О-о, яке корисне вміння, — зраділа я, і хутко сіла куди казали.

“Ось так Ехро, не лише ти маєш магію”, — промайнуло полегшено в думках.

— Розслабся і сконцетруйся на потрібному спогаді, а то зчитаю не те, мої сили не безмежні, — діловито промовив Дем.

Я кивнула, зробила глибокий вдих і видих, а потім, згадавши момент пояснень Ехрою умов мого другого життя, впевнено кивнула Дему.

Він притис лапу до мого лоба, сховавши пазурі і торкаючись моєї шкіри лише м’якими подушечками. Ну яке ж сонечко. Його очі засяяли фіолетовим світлом, але через кілька секунд його різко відкинуло до протилежної стіни. Поки він з голосним нявком і здається лайкою намагався підвестися, ми з Раном підскочили.

— Дем! — скрикнула я з жахом.

Навколо некроманта почали закручуватися чорно-фіолетові вихри магії і він заревів пораненим звіром:

— На тобі що, Печатка мовчання?!

** за два дні до цього **