Розділ 11. Мінуси роботи з некромантом

Лана

Некрії, а саме так називали цих тварюк Безодні, повільно підступали до мене, відчувши магію світла. Темні щити вони б і не помітили, а ось світлі були їм не по зубах. Принаймні, я дуже сподівалась, що в “Бестіарії істот з Безодні” писали правду і Аланія все правильно зрозуміла, коли вивчала їх.

Я почала відходити до краю периметра, незважаючи на те, що клешні цих монстрів дійсно не змогли пробити жодного щита. Але ж намагалися! І дуже близько! Я застигла, судомно перебираючи теоретичні знання Аланії, але там не було інструкцій, що робити далі. Мої енергокулі тільки розлютять цих чудовиськ, якщо вірити тій же книзі.

Коли я вже була на межі втрати свідомості від шоку і страху, за спиною почувся звук швидких кроків, а потім глухих ударів по щиту. Але моє тіло ніби затерпло, я фізично не могла повернути голову і побачити ще одну загрозу для життя. Легше було вдати, що я не чую ніяких підозрілих звуків.

— Лано! — пролунало зовсім близько. — Подивись на мене, дівчинко.

Я обернулася, щоб перевірити чи дійсно позаду Ран, настільки лагідно прозвучало його прохання. Він повільно промовляючи слова, вказав на щити.

— Я зараз випромінюю еманації смерті, тому твої щити не пропускають ні мене, ні можливість атакувати темрявою. Сконцентруйся і зніми світлі щити навколо будинку.

— Не можна! Некрії вирвуться в місто і буде багато жертв, — з відчаєм відповіла я.

— Вони не встигнуть вирватися, я обіцяю!

І я йому повірила... Зазирнула в очі й зрозуміла, що цей чоловік не скористається такою шикарною можливістю позбутися небажаної дружини. Кивнула і, мигцем подивившись на спроби монстрів пробити мій захист, запитала:

— Готовий?

— Так.

Але я все одно завагалася.

— Тільки я на нервах, можу випадково зняти і особисті щити, — обливаючись холодним потом, ще раз подивилася як ті тварюки луплять в метрі від мого тіла по майже прозорому захисту. — Якщо не встигнеш їх знищити, це буде остання моя помилка.

— Встигну, — твердо сказав він. А потім додав, — я безліч разів так робив, не бійся.

Я пирхнула, краще б промовчав, після таких слів зазвичай і потрапляють в травматологію.

Глибоко вдихнувши, я підняла руки і зачіпивши початок свого ж плетіння щитів, потягнула і вигукнула:

— Давай!

Ну він і дав. Два великих сгустки чистої темряви полетіли в чудовиськ, трохи відкинувши їх від мене, а за ними ще два. Почувся огидний вереск, некрії скажено заметушились, але після третього влучання темрявою, їх раптом... розірвало!

Так я і дізналася, що один з щитів віяла “від фізичних атак” — не захищають від решток колишніх атакуючих. Встигла лише побачити зелений слиз, що летів у моєму напрямку, перед тим як мене ним вкрило. Я мабуть від несподіванки розвіяла і особистий захист, бо коли тихенько заскиглила під шарами решток — відчула, що Ран витирає моє обличчя. Ну, як витирає… дає змогу вдихнути і розплющити очі. Він щось говорив, але я не чула, що саме. Бо, розплющивши очі, побачила що позаду нього зчіпилися залишки неживих з якимось величезним монстро-собакою. Догризши їх, він повернувся і рвонув просто на нас. Моя психіка не витримала і я заверещала голосніше за некрій. Чорний пес, розміром з теля, пробуксовуючи зупинився і раптом запитав у Рана хрипким голосом:

— Що це з нею?

— Не впізнала. Перенервувала. 

— Демоне, це ти? — на межі чутності прошепотіла недовірливо.

Я досі не ворушилась, бо кожен рух додавав незабутніх вражень не лише від покритого слизом тіла, а й від запаху.

— Я, це я, цукерочко, — підтвердив пес.

Я, втомлено стиснувши перенісся, присіла просто на землю і запитала:

— А можна буде всіх “тебе” подивитись?

— Я подумаю над цим, — кивнув він, а потім звернувся до Раніеля, — я залишки нежиті перегриз і упокоїв, але що це було? Втрачаєш майстерність?

— Ритуал подіяв, як активатор, — Ран заперечувально хитнув головою. — Не розумію, поки що, чому так сталося.

Я зітхнула, зараз почнеться… але й промовчати не могла.

— Здається здогадуюсь я, — сказала як є. — Мені ще в приймальні здалася дивною реакція того директора на мою світлу магію, і я вирішила перевірити, що ж таке може побачити світла магиня, чого не помічали темні, що постійно товклись на кладовищі…

Я перевела дихання і подивилася навкруги, намагаючись знайти хоч щось, чим можна було б стерти підсихаючий слиз хоча б із рук і волосся.

— Побачила? — поквапив мене Ран.

— Так. В будівлі світлий портал, що розірвав тканину світу, підозрюю між Карасом і Безоднею, під час використання саме магії темряви. Просто темні заклинання, — я вказала на досі ціле темне плетіння захисту, — його не активують, саме некромагія. Тому, впевнена, що тут багатокрокова афера. І грошенят з ратуші збити, і за рахунок чужих сил портал у Безодню відкривати. Тільки не знаю для чого.

— Зате знаю я, — процідив Раніель.

— Думаєш, чорний ринок знову відкрили? — похмуро запитав Демон.

— Впевнений. Тільки за ці рештки там цілий статок віддадуть не торгуючись! — Раніель зі злістю вказав на те, що залишилося від некрій.

Демон мовчки напружився, і в мене з’явилася підозра:

— Демчику, ти чому такий напружений? Була якась неприємна історія з тим ринком?

— Дійсно, неприємна… я ж для них товар! — розлючено прошипів метаморф.

— Так ми з ним й познайомилися колись, — пояснив Ран, подаючи мені руку.

Ми повільно пішли в бік воріт, але я різко зупинилася.

— А портал?! Чому ми йдемо до виходу, треба ж спочатку перевірити будинок. У того світлого точно є поплічники.

— Я накинув на будинок купол із суцільної темряви, — криво посміхнувся Ран. — А ти виявляється відповідальна?

— Іноді занадто, — визнала я. — Деме, а повернеш котячу зовнішність?

— Навіщо? — з підозрою запитав він.

— Мені потрібно заспокоїтись, тобі також не завадить… можна погладити?