Розділ 8. Звична робота

Лана

Виявилося, що перший вхід вів у порожню приймальню, але двері в кабінет були відчинені навстіж і звідти пролунав роздратований голос некроманта:

— Але дружинами некромантів завжди були темні!

— Однак, закон єдиний для всіх. Якщо не підпишете згоду на нагляд вартовим печатником за виконанням обов’язку перед короною — вас тимчасово знімуть із посади, і я буду змушений відправити звіт у королівську канцелярію, — карбував сухим тоном один з двох чоловіків, що стояли навпроти входу.

Раніель стояв спиною до дверного отвору, тож не бачив, як я увійшла. А худорлявий молодий говорун, з прилизаним набік русявим волоссям — витріщився на мене, наче привида побачив. Як і чоловік поруч із ним, який хоч і мав спортивну фігуру, виглядав так само жіночно, як і перший. “Та вони ж нафарбовані обидва, навіть бородань”, — дійшло до мене. І саме так виглядають красунчики за версією Аланії. На їхньому тлі, Раніель дійсно дуже відрізнявся за типажем: просто я вважала його ходячим тестостероном і красунчиком, а Аланії він здавався грубим і негарним. Дива-а…

Я, нахмурившись, запитала:

— Що тут відбувається?

Ран ошелешено повернувся на звук мого голосу. Я зупинила запитання, що читалося в його очах, одним попереджувальним поглядом.

— А ви хто? — запитав бюрократ.

— Дивно, що ви не знаєте, до кого з перевіркою завітали. Я Аланія Каліон… ну, тепер уже не зовсім Каліон, — саркастично гмикнула.

Я промовила це трохи глузливим тоном, щоб не викрити себе. Адже тільки зараз зрозуміла, що не знаю родового імені “чоловіка”. Перевіряючі недовірливо зміряли мене поглядом.

— А чому ви виглядаєте… так? — повів рукою другий чоловік, вказуючи на мене чи на сукню.

Я увімкнула погляд під назвою “Ти що, безсмертний” і крижаним тоном запитала:

— А чому я маю виглядати не ТАК?

— Але…

Я зупинила його, здійнявши руку.

— Я чула частину ваших претензій, але вони — безпідставні. Я в гільдії, лише вийшла по кефру для чоловіка, на що як його помічниця маю повне право. Сьогодні ж почну виконувати обов’язки перед короною. То в чому проблема?

— Чим ви збираєтесь допомагати некроманту?! Ви ж світла, та ще й з силою щитовика!

— Яка обізнаність. Усі ці питання — до Його Величності, — солодким тоном, що аж стікав отрутою, процідила я. 

Потягнувши спантеличеного Рана вбік, звільнила прохід для них, і додала тоном, який не передбачав суперечок:

— Я, між іншим, за словами викладачів Академії, маю хист до діловодства — вам це має бути знайомо. Тож із задоволенням почну працювати, якщо ви не проти, — і вказала їм на вихід.

— Ми ще будемо перевіряти, наскільки це правдива інформація, — вирішив залишити за собою останнє слово бюрократ без почуття самозбереження.

— Не частіше, ніж раз на місяць, бо листа до королівської канцелярії доведеться надсилати мені, — холодно попередила нахабу.

Нарешті двері за ними зачинилися і я перевела роздратований погляд на задумливого Раніеля.

— І чого тобі вартувало розповісти мені про цей закон? Якби не Дем…

— Він забагато на себе бере, — він похмуро подивився в куток.

Демон, мабуть, не став ризикувати і показуватися, тож Ран звернувся вже до мене:

— Тільки мені й справді не зрозуміло: чим ти зібралася тут займатися?

Я знизала плечима:

— Я ж… кхххии-ххи. Дай чашку, — прохрипіла я, не бажаючи пити із загального глечика.

Герцогиня як-не-як. Я, відпивши з чашки цієї їхньої кефри, яка насправді була звичайною кавою, похитала головою. Звісно ж, у герцогині не могло бути досвіду в систематизуванні заяв, звернень, скарг і відшиванні небажаних візитерів боса. Тому ця інформація також під Печаткою. Я підняла втомлений погляд на настороженого Раніеля.

— Просто дай мені папери поточних справ і поясни, як тут все працює зараз. Буду полегшувати твою роботу.

Уважно вислухавши Раніеля, я зрозуміла, що роботи буде багато. В приймальні, з часів його призначення на пост голови Гільдії п’ять років тому — нікого не водилося і справи розгрібалися за системою “Що перше до рук зі стосу взяв”.

Єдине з чим був повний порядок: особові справи працівників. Вони рівними рядочками стояли в шафі за столом некроманта, він ще й якимось темним плетінням туди жбурнув, побачивши мій скептичний погляд на шафу, коли він говорив, що “тут все в порядку”.

— Ніколи не лізь в особові справи моїх людей, — холодно наказав він.

Параноїк! Закотивши очі, я зібрала зі столу стоси паперів, тек і якихось записок на нерівних шматках дешевих папірців. Ран встиг роздратовано вихопити з мого оберемку кілька тек, перед тим як я фиркнувши, вийшла в приймальню.

Поставила все добро на свій робочий стіл і зачинивши двері, зітхнула. Час втягуватися у робочий ритм. На щастя, у часовнику була функція “будильника”, тож я тицьнула дзвін на дванадцяту годину. Потрібно до того часу зорієнтуватися в обсязі роботи. Окинувши поглядом неакуратні стоси однакових за виглядом документів, я звично накидала план на день: закупити теки, замовити обід Рану, відправити додому ту домогосподарку Вейлу, для цього потрібно буде на зворотному шляху перехопити її біля нашого будинку, забрати у неї свій обід, забігти до Лайзи в магазин, однієї сукні точно недостатньо, тож домовитися на вечір на примірку. Після обіду розібрати, те що встигну по теках і зробити щось на кшталт формулярів. Створити один раз нумерацію простіше, аніж витрачати потім купу часу на пошуки справи, і кому її віддали. Записавши план поки що на окремому аркуші, я занурилася у читання.

Дзвін часовника пролунав несподівано. Підвівши голову, я побачила, що розібрала справ лише на п’ять куцих стосиків, а основна частина все ще височіла зліва від мене. Не густо. Але потрібно робити наступне за планом. Зібрала ті розподілені п’ять частин, переклала їх до шафи, поки що як було без тек, аби не перемішалися знову.

Схопивши свою сумку, зайшла до кабінету без стуку.