Перед очима поступово вимальовувалися силуети, і я побачила перед собою обличчя красивого чоловіка, що дивився на мене нереальними очима, повністю заповненими фіолетовим туманом чи швидше — магією. “Мабуть бабця мене таки прибила, бо дуже вже цей красунчик схожий на янгола…”
— Краще б тобі сказати “Ні”, герцогине, — з погрозою, тихо прошипів він.
“...поки не відкриває рота”, — додала я подумки і голосно сказала:
— ТАК, — не відводячи твердого погляду від нього.
Ехра чітко попередила, скажу на весільній церемонії “ні” — піду на переродження, і та інша дівчина також. Занадто висока ціна за душевний спокій одного некроманта. В кінці кінців, шлюб можна буде розірвати, потерпить мене рік, нічого з ним не станеться. “Мабуть”, — додала я подумки, дивлячись з яким багатостраждальним виразом обличчя він схиляється для “скріплення клятв” поцілунком. Він навіть в очі мені не дивився… Та боже ж мій!
Я психанула, схопила його за край камзолу і потягнувши донизу — поцілувала. Ти диви, яка цяця. Ехра казала, що у герцогині зовнішність — не рівня моїй, таких красунь ще пошукати, а він носом крутить! Невже набрехала?
** за кілька годин до цього **