Глава 1

— Ви завжди така вперта чи лише сьогодні?
Низький чоловічий голос змусив Аліну завмерти. Вона повільно обернулася й зустрілася поглядом із незнайомцем, який стояв занадто близько. Високий. У темному костюмі. Спокійний настільки, що це дратувало.
— Перепрошую? — холодно перепитала вона.
— Ей, ви мало не збили мене.
— Дивно. Бо це саме ви врізалися в мене.
Кутики його губ ледь помітно сіпнулися.
— Отже, обоє винні.
— Ні. Просто деякі чоловіки вважають, що весь світ має поступатися їм дорогою.
На мить між ними запала тиша.
Навколо лунав сміх гостей, тихо грала жива музика, офіціанти розносили келихи шампанського, але для Аліни все це зникло. Вона бачила лише його темні очі. Надто уважні. Надто спокійні.
— Я Марк.
— А я не питала.
Вона розвернулася, збираючись піти, але вже за кілька кроків його голос наздогнав її.
— Ми ще зустрінемося.
Аліна навіть не озирнулася.
— Не думаю.
Вона була впевнена, що більше ніколи його не побачить.
Не знала лише одного.
За кілька днів цей чоловік стане її новим босом.
І людиною, яка переверне її життя з ніг на голову.
У своєму кабінеті Марк мовчки дивився на резюме нової керівниці проєкту.
Аліна Коваль.
Він усміхнувся.
— Отже, доля все ж має почуття гумору...
Він навіть не здогадувався, що ця жінка стане єдиною, якій вдасться зруйнувати всі правила, за якими він жив останні сім років.

Наступного ранку Аліна прокинулася раніше, ніж зазвичай. За панорамним вікном місто лише починало оживати. Вона зробила ковток гарячої кави, переглянула повідомлення на телефоні й, схопивши сумку, поспішила до офісу. Сьогодні мав розпочатися наймасштабніший проєкт у її кар'єрі.
У конференц-залі вже зібралася майже вся команда. Колеги жваво обговорювали новину.
— Кажуть, новий генеральний повернувся з Лондона. Молодий, але вимогливий, — пошепки сказала одна з дівчат.
— Сподіваюся, він хоча б адекватний, — усміхнулася Аліна, відкладаючи ноутбук.
Двері відчинилися.
У залі миттєво запала тиша.
Спочатку вона побачила дорогі чорні туфлі, потім темно-синій костюм, а за мить їхні погляди зустрілися.
Серце пропустило удар.
Він.
Той самий чоловік, із яким вона сперечалася кілька днів тому.
Марк ніби зовсім не здивувався. На його обличчі з'явилася ледь помітна усмішка.
— Доброго ранку. Я Марк Воронцов. Відсьогодні я очолюю компанію.
Аліна відчула, як всередині все стислося.
«Ні... Тільки не це...»
Марк спокійно продовжив знайомство з командою, а коли його погляд знову зупинився на Аліні, він вимовив:
— Пані Аліно, приємно бачити знайоме обличчя.
У кімнаті кілька людей із цікавістю перевели погляд на неї.
— Ми вже знайомі? — запитав хтось із колег.
Аліна змусила себе усміхнутися.
— Випадково перетнулися.
— Дуже... цікава була зустріч, — спокійно додав Марк.
Вона мало не стиснула ручку до тріску.
«Він насолоджується цим.»
Після наради, коли всі почали розходитися, голос Марка знову зупинив її.
— Аліно, залиштеся на хвилину.
Двері зачинилися.
Вони залишилися в кабінеті самі.
Марк повільно підійшов ближче, сперся долонею об стіл і, не відводячи погляду, тихо промовив:
— Отже... тепер ви працюєте на мене.
Аліна зробила крок назустріч.
— Помиляєтеся. Я працюю не на вас, а для компанії. І якщо ви очікуєте, що я зміню своє ставлення через вашу посаду, даремно.
На його обличчі з'явилася усмішка.
— Саме це мені у вас і подобається.
Вона завмерла.
— Що?
— Те, що ви єдина людина, яка не намагається мені сподобатися.
Між ними зависла мовчанка. Напруга була майже відчутною, ніби повітря стало густішим. Аліна першою відвела погляд, але вже знала: ця зустріч була лише початком історії, яка змінить життя їх обох.

Аліна мовчки дивилася йому в очі.
— Ви закінчили? — її голос був рівний, хоча всередині все кипіло.
Марк відступив на крок і засунув руки в кишені.
— Навіть не починав.
— Тоді дозвольте мені. Я не змішую роботу з особистим. І дуже сподіваюся, що ви теж.
Він уважно спостерігав за нею. Жодної розгубленості. Жодного страху. Лише холодна впевненість.
— Це буде непросто, Аліно.
— Для кого?
— Для мене.
Вона ледь примружила очі.
— Ви зараз фліртуєте зі своєю співробітницею?
— Ні. Просто констатую факт.
Її серце на мить пришвидшило ритм, але вона швидко взяла себе в руки.
— У такому разі бажаю вам удачі.
Не чекаючи відповіді, вона вийшла, тихо зачинивши за собою двері.
— Ну? — одразу накинулася на неї подруга Оксана, щойно Аліна повернулася до свого кабінету. — Чого хотів новий бос?
— Нічого особливого.
— Ага... Саме тому ти зараз виглядаєш так, ніби щойно пробігла марафон.
Аліна зітхнула.
— Він просто самовпевнений.
— Красивий?
— Нестерпний.
— Я запитала, красивий?
Аліна закотила очі.
— На жаль.
Оксана розсміялася.
— Це вже небезпечно.
— Не вигадуй.
— Я ж бачила, як він дивився на тебе на нараді.
— Він так дивиться на всіх.
— Ні.
— Так.
— Ні.
Аліна похитала головою, відкриваючи ноутбук.
— Через тиждень він навіть не згадає, як мене звати.
Тим часом у своєму кабінеті Марк переглядав папери, але думками був далеко.
У двері постукав його друг і бізнес-партнер Андрій.
— Новий колектив подобається?
— Цілком.
— А та дівчина?
Марк підняв погляд.
— Яка саме?
— Та, від якої ти сьогодні не міг відірвати очей.
Він усміхнувся.
— Вона цікава.
— Це небезпечне слово з твоїх уст.
— Чому?
— Бо після розлучення ти три роки повторював, що жодна жінка тебе більше не зацікавить.
Марк мовчав.
Перед очима знову постало її обличчя. Впертий погляд. Гордо підняте підборіддя. І той момент, коли вона без жодного страху поставила його на місце.
Він тихо всміхнувся.
— Схоже... цього разу правила доведеться переписати.
Того ж вечора Аліна поспішала додому. Дощ почався зненацька. Вона зупинилася під навісом біля офісу, розуміючи, що парасольку залишила в машині, яку віддала на сервіс.
— Схоже, сьогодні не мій день, — тихо пробурмотіла вона.
Поруч пригальмувала чорна автівка.
Тоноване скло плавно опустилося.
— Сідайте, — спокійно промовив Марк.
Аліна навіть не поворухнулася.
— Дякую, але я викличу таксі.
— Через десять хвилин почнеться справжня злива.
— Це мої проблеми.
Марк вийшов із машини, розкрив парасольку й підійшов до неї майже впритул.
— Ви завжди така вперта?
Вона підняла на нього очі.
— А ви завжди отримуєте те, чого хочете?
Між ними знову спалахнула та сама невидима іскра. Цього разу вона була ще сильнішою. Жоден із них не помітив, що вже кілька секунд вони просто дивляться одне на одного, не зважаючи ні на дощ, ні на людей навколо. Саме в цю мить обидва відчули: це знайомство вже давно перестало бути випадковим.