Розділ 19

Знову темрява і лише місяць висвітлював тутешній простір. Ми знову повернулися у світ перевертнів? Ні. Щось не так. Я озирнулася і подивилася на Алекса.

- Ми що повернулися до нашого світу? Ми у Рівервуді? - якось розчаровано запитала я.

– А ти хотіла в інше місце? - запитав він.

- Ну, а як же Чорний лімб? Там ми не побуваємо?

- Боюся, тобі ще рано вирушати в лімб. Твій час ще не настав. У лімбі тільки темрява і порожнеча, а в темряві блукають душі померлих. Нічого цікавого, – відповів Алекс.

- А ти там був? – поцікавилася я.

- Я не тільки там був і в пеклі теж бував, - якось дивно пролунав його голос.

- І що там у пеклі?

– Біль. Слава Господу, ти не чула моїх лементів, - зовсім не весело посміхнувся мені Алекс. Від його посмішки я прийшла в легке сум'яття.

- Жахливо, - похнюпилась я.

- Я накоїв багато поганого. Пекло мене вже зачекалося, - Алекс глянув мені в очі і по моїй шкірі пробігли мурашки страху. Якийсь дивний був погляд у нього не як завжди.

- Гаразд. Змінимо тему, - запропонувала я, зрозумівши, що ця розмова зайшла в глухий кут.

- Так, - згідно кивнув він. - Пам'ятаєш, перед подорожжю, я просив тебе подивитись на годинник і запам'ятати цифри?

- Пам'ятаю.

- Поглянь знову, - попросив він.

Я подивилася на наручний годинник і нічого не зрозуміла.

- Вони, напевно, зламалися, - я здивовано постукала пальцем по циферблату.

– Скільки тоді було часу? - задає він питання.

- 21:51, - скидаю на нього погляд.

- А зараз?

- 21:51… Як це? - дивлюся на нього нічого не розуміючи.

- Зараз в оригіналі близько четвертої години ночі. Перед подорожжю, я зупинив час у нашому світі. Спеціально.

- Але навіщо?

- Щоб провести більше часу з тобою, - у його погляді прослизнули веселощі. - Я зробив це для тебе.

- Ну нізащо! Насамперед ти зробив це для себе. Я про це не просила, – з усмішкою замотала я головою.

- Що правда? Дуже шкода. А я думав, що просила, - підморгнув він мені і я засміялася.

- Ну все! Перенеси мене до мого будинку, негайно.

– Ні.

- Чому? - впритул дивлюся на нього.

- До хорошого швидко звикаєш. Я подумав, що ми зможемо прогулятись.

- Ти з глузду з'їхав? Звідси йти кілометрів п'ять, якщо не більше, а вже, між іншим, пізно!

- Нічого. Піші прогулянки корисні.

- Ну, ти й поганець, - сказала я.

- Якщо замерзла, то я дам тобі свою куртку.

- Не треба, - відмовилась я. На мені була лише футболка та джинси, коли Алекс перемістив нас до арки переходу.

Він неквапом пішов уперед, а я слідом за ним.

- Алексе, чому ти сказав, що не користуєшся вогнем? Адже ти викликав його при мені. То чому ж тільки Нейтон ним користується?

- Так, але це важко. Мені необхідний великий заряд концентрації, тоді як Нейтону для того щоб викликати полум'я концентрація не потрібна взагалі.

- Але чому він народився темним магом?

- Таким, міг з'явитися на світ, кожен із нас чотирьох, але ним виявився Нейтон, та ще й благословенний полум'ям. Вся справа у нашій матері. Вона народилася спадковою відьмою. Її магія з народження темна, але її, звичайно, вогонь не благословляв. Потім вона зустріла мого батька - спадкового некроманта і відмовилася від відьомства, прийнявши в серце некромантію. Просто пішла його стопами. Вирішила бути як він. Не дивлячись на те, що вона за вдачею темна - зла вона не творить. Вона тримає нейтралітет, дотримуючись світового балансу. Зло з її рук - лише не приємні дрібні жарти і витівки. Нічого серйозного. Зазвичай темні маги завдають багато клопоту, але такі як мій брат несуть у собі неймовірну небезпеку. Він і вогонь одне ціле. Полум'я завжди вирувало всередині Нейтона. Чому ми взагалі про нього говоримо Ханно? Я думав, що ти навіть імені його не бажаєш чути після того, що він накоїв?

- Так я злюся на нього. Іноді в глибині душі я навіть готова пробачити його, але як тільки бачу його, розумію, що помиляюся.

Коли ми минули невелику посадку дерев, Алекс запитав мене:

- Ханно, а ти ... не пам'ятаєш мене? Ну, точніше, ти не мала відчуття, що ми вже бачилися раніше?

- Ти маєш на увазі дежавю? Ні. Нічого подібного, - замотала я головою. - А що? Ти мав таке відчуття?

- Ще до того, як я сказав тобі, що ми вже бачилися раніше.

- Я народилася і виросла в Бостоні, тому якби ми десь перетиналися, я тебе запам'ятала б, Алексе Стоун.

- Я зараз не це маю на увазі. Ми вже були знайомі. У минулих життях.

Я зупинилася і повільно підняла вгору ліву брову.