Розділ 16 "Ти моя"

Напевно, я трохи перебільшила, коли говорила, що ми з Камілем  йдемо на побачення. Насправді все було зовсім не так. Виявилося, що йому потрібно терміново з’їздити за місто, де будувався відпочинковий комплекс. Ну і я поїхала з ним. 

Байдуже, що це не побачення. Головне, що Каміль поруч. Якщо він запросив мене з собою, отже, я необхідна йому. 

- Після того, як усе перевірю, пообідаємо десь, - заявляє хлопець, впевнено керуючи автомобілем. 

- Добре, - я все ще трохи розгублена і збентежена. Увага з боку Каміля шалено приємна, але звикнути до неї трохи важко. Здається, наче в одну мить все може розвалитися, як картковий будиночок. А я так цього не хочу.

- Можливо, у тебе є якісь побажання? Ну, наприклад, романтична вечеря, чи що там ви дівчата полюбляєте? - Каміль кидає у мій бік швидкий погляд, а до мене тільки зараз доходить, що у нього, як і в мене, ще не було стосунків. 

- Ти запрошуєш мене на побачення? - напруга трохи спадає, а після цього приходить розуміння, що нам обом зараз нелегко. 

- Так ми вже на ньому. Трохи не стандартному, але все ж… - Каміль торкається подушечками пальців моєї щоки й усміхається. Я ж просто плавлюся від почуттів, що накривають, і нічого не можу з собою зробити. - То як? Будуть якісь побажання? 

- Я подумаю! - швидко відповідаю. 

Майбутній торговий комплекс лише на початковій стадії будівництва. Сьогодні тут нікого немає, окрім охоронця та керівника проєкту. Поки молодий чоловік на ім’я Арсен щось показує на планшеті Камілю, я обходжу територію і приблизно уявляю собі, що тут може бути в майбутньому. 

- Ліє, можна тебе? - Каміль кличе мене до себе, і я одразу ж наближаюся. - Арсене, познайомся! Це Лія, вона вчиться на дизайнера і зовсім скоро складе тобі конкуренцію. 

- Арсен! - хлопець років двадцяти п’яти з темним волоссям і синіми очима привітно усміхається і стискає мою руку. - Такій гарній дівчині я залюбки складу конкуренцію. 

Почуваюся ніяково від такої заяви. Раніше ніхто не робив мені компліментів, і це виявляється дуже приємно. 

- Пригальмуй, друже! Лія - моя дівчина! - заявляє Каміль, а у мене подих перехоплює від того, наскільки просто він це говорить. Здається, не лише я здивована такою заявою хлопця. 

- Ого! Вітаю вас! - якось неоднозначно хмикає Арсен. 

Я можу лише кивнути, тому що дико розгублена, а от Камілю хоч би що. Він тільки усміхається, наче все чудово, а тоді просить мене звернути увагу на макет майбутнього комплексу. 

- Як тобі все це? - цікавиться, а я прискіпливо розглядаю величезну конструкцію. Розумію, що над цим макетом працював Арсен і, напевно, ціла команда дизайнерів, але, як на мене, дещо варто змінити. 

Розумію, що Арсену може не сподобатися те, що якась соплячка паплюжить його роботу, але зараз я хочу допомогти Камілю. Він хоче знати мою думку, і я ділюся нею з ним. Швидко пояснюю, як бачу цей макет по-своєму, й обидва хлопці уважно мене слухають. 

Коли закінчую, Каміль усміхається, а Арсен трохи хмуриться. Здається, таки розізлився через мої слова. 

- Ти все почув, Арсене? - питає Каміль. - Я ж говорив тобі, що Лія дуже талановита. 

Слухати похвалу від хлопця, який подобається, дуже приємно. У мене усмішка від вуха до вуха і є щире бажання розвиватися і дійсно працювати в його холдингу у майбутньому. 

Попрощавшись з Арсеном, знову сідаємо в автомобіль і повертаємося в місто. Поговорити не виходить, тому що Камілю постійно телефонують і він роздає розпорядження, як справжній керівник великої компанії. 

Я просто затамовую подих, слухаючи його серйозний голос, і вже уявляю собі, як через декілька років Каміль стане впевненим у собі та дуже харизматичним президентом холдингу. 

- Про що думаєш? - я так глибоко поринаю у власні роздуми, що не одразу помічаю: автомобіль зупинився, а сам Каміль не зводить з мене погляду. 

- Пробач. Просто я уявляю тебе через кілька років в кріслі гендиректора. Думаю, тобі пасуватиме, - не бачу сенсу приховувати свої роздуми. Поруч з цим хлопцем хочеться бути максимально чесною. 

- Справді? А я чомусь сумніваюсь, - Каміль усміхається, але якось нерадісно зовсім. Здається, я починаю розуміти чому. 

- Ти не хочеш цим займатися? Просто я бачу, наскільки тобі важко, - запитую.

- Справа навіть не в цьому. Ти ж бачила мого батька. Він завжди ставив переді мною надто високі цілі. І навіть зараз тільки й чекає, коли я зроблю помилку. Не підтримує, як має бути, а тицяє пальцем у кожну неточність. Ось це важко. 

Хочеться якось підтримати Каміля, і я роблю те, що дійсно може йому допомогти. Нахиляюся ближче і сама цілую в губи. В цей момент мені шалено ніяково, адже спокусниця з мене ніяка. Легенько торкаюся пальчиками плечей хлопця, і саме в цей момент він відсовує сидіння і тягне мене на себе. 

Всього мить - і я у нього на колінах, а його погляд на моїх устах. Цього разу за поцілунком тягнемося одночасно. Нам обом абсолютно байдуже, що авто стоїть на узбіччі дороги, поруч ходять люди і їздять інші автівки. 

Здається, мені таки вдалося підняти йому настрій. Каміль розслабляється, а коли торкається пальцями моєї шкіри під футболкою, напружуюся сама.