Дорога через ліс зайняла менше півгодини. Блас швидко рухався слідом на Еванс подругою, яка легко рухалась між густою рослинністю по снігових заметах. Іноді вона зупинялась, щоб прислухатися, іноді стряхувала з плеча сніг, що падав з дерев, але майже не озиралася на свого супутника.
Нарешті Бласу набридла ця мовчанка.
–Ти певна, що йде в правильному напрямку? – він зупинився. Ставало холодніше і з рота йшла пара, а небо майже повністю затягнуло хмарами.
– Хочеш сам показати дорогу? – насмішкувато промовила вона і отримала у відповідь сердитий погляд. – Я так і думала. Просто переставляй ноги!
– Ми могли б давно бути на місці, якщо трансформуватись…
– Правда? То спробуй! Може тобі здалося мало того, що сталося з твоєю подружкою? Тут повно пасток і вони реагують на вовків, хоча… вона кохатиме тебе навіть, якщо залишися без ноги.
Блас відчув за злістю Еванс щось інше – образу і бажання. Глибоко приховане бажання вочиці, яка опинилась наодинці зі своїм обранцем. Це не було для нього відкриттям, більше того, більшість сородичів дивувались тому, що Блас не відповідає взаємністю. Еванс була найкращою з вовчиць: сильною, витривалою, вірною, хоча й з отруйним язичком. Вона ніколи нічого не приховувала і могла сказати те, що зачіпало за живе, просто в очі – ось як зараз.
– Вона – так, – просичав Блас. – Тому що ми пара!
Він пішов вперед, залишивши подружку позаду, а вона, примружившись, пробурмотіла не самі теплі слова в його адресу. Дурень! Хіба він знав, що сама Еванс загризла б будь-кого, захищаючи того, кого кохала. З ногою чи без, їй було абсолютно байдуже! На полюванні така вовчиця зайшла б здобич для всієї родини, а діти… Довелося силою відкинути думки. які заважали діяти тверезо.
-Стій! – гукнула вона. – Ти йдеш не туди!
Хатина, яку потрібно було знайти, надійно ховалася в улоговині, що захищала її не тільки від вітру, а й від випадкового погляду. Еванс повернула в потрібному напрямку і йшла, поки Блас її не наздогнав.
– Я ніколи тут не був. Як ти знайшла їх? – нарешті він порушив мовчанку.
– Сьогодні було моє чергування, - Еванс подивилася йому просто у вічі. У неї була одна чудова риса - нічого не приховувати за душею і нічого не боятися, у тому числі того, що він зараз викриє її справжні наміри.
– Стежила? – здогадався Блас. – І давно за мною ходиш?
– Із п'яти років. Скажи зараз, що ти про це не знав! – скривила вона губи. – Але може ми поговоримо про нас якось іншим разом. Краще скажи, що собою уявляє відьма? З нею можна спілкуватись як з людиною, чи краще одразу вигадати щось більш дієве?
- Тільки те, що у неї є слабке місце… – Еванс посміхнулася, – Може вона і відьма, але водночас жінка!
– Може досить говорити загадками, – Блас починав сердитися, особливо через несподівані зупинки. Вони поки що не зрушили з місця і просто споглядали хатину, з труби якої йшов слабкий димок.
– Вона закохана у того, з ким зараз ховається у будинку, – засміялася Еванс.
- В Нолана?! Що ти кажеш, він псих і відлюдник, це всі знають!
– Скажи, – Еванс взяла його руку і поклала собі на груди, - зараз, коли я стою поряд, що ти чуєш? Прислухайся до мого серцебиття, влови запах! Можеш не відповідати, ти все відчуваєш, вийде тебе обдурити?
Блас промовчав. Він справді вловив хвилювання в її крові – жіноче, сильне, жадібне. От тільки відповісти на нього не міг, його думки були зайняті дівчиною, яка зараз безпорадною лежала в його кімнаті. Еванс забрала руку і різко відступила вбік.
– Ось і в неї так само! Чути за милю, вона палає бажанням, наша люба відьма! О так, її приятелю можна тільки позаздрити, але схоже він або не розуміє, або не хоче її. Зовсім як ти… - пробурмотіла вона.
Блас пропустив її слова повз вуха.
– Припустімо ти маєш рацію, чим це нам допоможе?
– Невже не розумієш? Подумай ще раз, ми зможемо легко її шантажувати. Заради нас чи твоєї подружки відьма не поворухне і пальцем, але от заради свого коханця… Я більше ніж певна, вона піде на що завгодно! Ми можемо виманити його з дому, я виведу Нолана подалі, а ти візьмешся за відьму, тоді вона не пручатиметься!
Блас був вражений тим, з якою швидкістю його подруга дитинства знайшла вихід, навіть альфа не зробив би цього краще, ніхто зі зграї. Все це виглядало підозрілим, особливо враховуючи її спробу позбутися Денізи.
– Еванс, я розумію все, крім одного, чому ти взялася мені допомагати?
Вона більше не посміхалася.
– Дуже дурне питання, Бласе. Не хочу, щоб з тобою щось трапилося! Ти втратив голову через це дівчисько з міста, ти вже двічі постраждав за одну добу, хтось тобі навіть підпалив шерстку, – вона підійшла ближче і обхопивши його за шию однією рукою, раптом вкусила за мочку вуха, – Сам ти наробиш ще більших дурниць. Тебе або виженуть зі зграї, або ти й справді залишишся без руки, чи ноги, чи чогось ще ціннішого…
Дивно, як злість змінювалась в ній грайливим настроєм, але тривало це недовго.
– Я пішла з тобою, бо сам ти не впораєшся точно. І між іншим… я поклала в кухоль цілий сірник, заради тебе.