Глава 13

– Лежи і не сіпайся! Ти в моєму домі і в безпеці, але у мене немає бажання ще раз потрапляти через тебе в нові неприємності! – попередила Ірена. – Я питатиму, а ти, скажеш мені все як було. Там, в лісі, ти когось наздогнав? Я не чула пострілів, хто це був?

Вона знаками наказала Нолану мовчати і не втручатися, бо зараз важливо було розв’язати Куперу язика. 

 – Я думав, що Нолан, був певен, що він ошивається десь поруч з твоїм домом, – Купер притиснув долоні до обличчя, потім почав розтирати скроні, долаючи жахливий головний біль. 

– Яке оригінальне припущення, – Ірена скептично скривила губи. – Це офіційна версія, чи твоя особиста? Мене теж збирались викрасти, може ви ще влаштували засідку?

– Поліція перевіряє всі припущення. Собака взяв слід біля стоянки, де бачили твою автівку.

Ірена підвела очі на Нолана і в них читалося лише одне:” А я казала!”. 

– Гаразд, нічого іншого я від цих бездар не очікувала, – відмахнулася Ірена. – Краще скажи, кого ти знайшов в лісі? 

– Якусь смердючу тварюку! – незважаючи на протести відьми Бо сів, обмацуючи рани на обличчі, які вже почали затягуватися. Довгі смуги перетинали всю ліву щоку та шию, ще трохи – і врятувати його не вдалося б нікому.

– А тобі не приверзлося? – Ірена навмисно заговорила легкгим тоном, наче насміхалася над страхами дитини. – Може то була тінь від дерев. 

Купер досі був трохи не в собі, бо все ще бачив істоту, в якій – ні, у нього, мабуть, поїхав дах – було щось людське! Його розумні, яскраво-жовті очі... вони були звірячими і водночас розумними. Помовчавши, патрульний все-таки відповів, але ретельно підбираючи слова.

– Ця потвора щось на зразок вовка, тільки набагато більша, якщо взагалі звір може бути таким.

– Тобто це якась генетична аномалія? – відьма обережно торкнулася пам’яті Купера, пробралася вглиб спогадів. – Гібрид з бродячими собаками, тому вони не бояться підходити ближче до житла. 

Купер заплющив очі, ніби стираючи спогади. 

– Його пащу я бачив так само добре, як зараз тебе. Смердючу! Мерзотну! Пащу!

– Ти ж міг пристрелити його одразу. Якого біса ти чекав?! У тебе ж була зброя, Купере!

– Бо їх було двоє! - вилаявся поліцейський. — Один звалив мене звалив мене на землю і погнався за другим. 

– Ще одна потвора? Така сама?!

У відьми все похололо всередині. 

– Звідки я знаю?! Там було темно і я загубив ляхтар, а коли дістався твого дому, він зник. Розчинився у повітрі, – Купер підвівся і націлив на відьму палець. – А тепер у мене теж є запитання… Що тут, вашу матір, відбувається?

Поліцейського штормило: голова паморочилася, а до горла підступала неприємна нудота. Щоб не впасти, він схопився на спинку дивана і тільки тепер помітив Нолана, що стояв трохи осторонь. 

Рука миттю потягнулася до пустої кобури, а повітря в кімнаті наче стало густішим. 

– У тебе не лишилося набоїв, Купере, і на твоєму місці я б справді не смикався.

 Нолан був як завжди незворушний. Вони з Іреною мовчки переглянулися – обом прийшла в голову одна й та сама думка. Трясця з поліцією, якщо вірити Куперу – один із перевертнів отримав рану і втік, другий… Другий все ще може бути тут.