Глава 12

– Треба віднести його в дім, – Ірена прислухалася до кожного звуку, поки Нолан, що застиг, мов статуя, мовчки дивився на поліцейського. Вираз обличчя у нього був такий, наче когось поруч знудило. 

– Доручаєш цю важливу місію мені?

Відьма поставила руки в боки. Дитячі суперечки між чоловіками в такий момент страшенно бісили. 

– Збігати до сусідів і попросити допомоги у них? Чи просто прикрити його магією, щоб не було видно і нехай тихенько сконає у мене під боком? Потім зариєш в лісі… – вона навмисно говорила такі речі, щоб змусити Нолана “опритомніти”. – Нам треба забиратися звідси і запечатати двері! Я не розумію, як перевертень пройшов через пастки, хіба що вони навчилися ставати невидимими. Він весь час був поруч, а я нічого не відчула!

Це лякало навіть більше, ніж близькість до зграї. У відьми-хранительки відмінне “шосте чуття”, зазвичай воно безпомилково підказує, що небезпека поруч. Як вийшло, що цього разу вона залишилась сліпою і глухою? Піднявши очі, відьма зустріла погляд Нолана і він не сподобався їй ще більше.

– В чому справа? Я бачу тебе осяяла якась “чудова” здогадка.

– Малоймовірно, що вона така вже і чудова, але я подумав… Що як у нього є амулет? Коли я намагався відбити Денізу, я зняв свій, потім загубив і вже за ним не повертався. 

Відьма стисла кулаки і на мить прикрила опвіки, щоб не спалити все навколо. 

– Нолане, якщо це правда, якщо вони дійсно мають амулет, який приховує вовчу сутність, розумієш, чим це загрожує? Будь-хто з перевертнів може пройти непоміченим, вони будуть ходити по п’ятах і я не почую, що за нами слідкують! 

– Не будь-хто, – Нолан важко зітхнув і зсунув брови. – Хіба ти не заговорила його особисто для мене? 

– І? Він же все одно спрацював!

– Тому що у цього перевертня та ж кров, як у того, що мене вкусив. Ми “родичи” і твій захист переходить на нього також. Питання тільки в тому, як він дізнався про дію амулету?

– Може заліз тобі в голову? Я не знаю, що тут сказати, мені потрібен час, щоб над цим подумати. Тиша і самотність! – погрозливо заявила Ірена. – Забирай Купера, зачинемося і я подумаю, що тепер робити! 

Нолан нахилився над суперником. Той був блідим, наче мрець, але серце билося, хоча рани здавалися поганими. Шрами залишаться точно… Мабуть, це було єдиним, що втішало, не буде світити своїм “мужнім” обличчям і спокушати жінку, яка належить іншому! 

– Рухайся вже! – просичала Ірена над вухом. – Чи тобі допомогти?

– Не треба! – Нолан легко взвалив патрульного на плече, здолав сходи і зайшов разом з ним в дім. 

– Поклади його на підлогу і не заважай. Піди краще і перевір, як наше вовченятко. Деніза повинна зараз міцно спати, переконайся, що моє зілля спрацювало. 

Нолан не поворухнувся. Дивлячись як відьма стягує з суперника одяг, він відчув сильне бажання прикінчити Купера на місці. Зараз його не так цікавила зграя вовків, як одне питання: між цими двома дійсно нічого не було? Судячи з поведінки Ірени – ні, хоча вона могла приховати будь-що. 

Тим часом відьма пустила в хід «детектор» – рідину, яка починала димитися і миттєво загоювала рани. Цього разу реакції не було, отже, перевертень не задіяв зуби і хранителька видихнула з полегшенням. Залікувати звичайні порізи вона могла і без сторонньої допомоги, що і зробила за якусь хвилину. Обличчя Купера, все ще дуже бліде, набуло нормального відтінку і він розплющив очі.