Глава 11

Ірена обережно повернулася та потягнулася до незнайомця ментально. Хижак, але темрява сиділа в ньому дуже глибоко, то ж вона могла спробувати поговорити. Хоча б спочатку.

– Хто ти такий, – сказала вона спокійно. – Прийшов в мій дім без дозволу, а тепер чогось вимагаєш? 

– Цікаво, – молодик зробив ще крок назустріч, шумно втягнув повітря, але відьма навіть не ворохунулася. – Ти не боїшся? 

– Я на своїй землі і мені немає чого боятись таких як ти! Даю тобі тільки один шанс піти звідси неушкодженим, повторювати  не буду.

– Он як! – він тихо засміявся, але раптово скоротив відстань між ними до двох кроків. –  Мене намагається налякати звичайна жінка. Твоя шия так близько і я вже відчуваю запах адреналіну, бо ти починаєш нервувати! – він перейшов на шепіт і Ірена вловила вовче дихання – гаряче, уривчасте. – Просто віддай мені Денізу, і я даю вам спокій.

Відьма зусиллям волі змусила серце битися спокійно, навіть посміхнулася.

– Ти маєш рацію, я лише жінка. Без зброї, без охорони, чого ж ти не нападаєш, ніколи не вбивав людину, я угадала? – вона не кліпаючи дивилась в очі молодику, потроху підкоряючи його собі. Потім витягнула руку в бік зваленого біля дома хмизу і той миттєво спалахнув. – Продовжуй, хто з нас повинен боятися за своє життя? 

Перевертень відсахнувся, закриваючись від жару рукою і каптур спав з його голови. Всього на хвилину, але Ірена помітила довгі пазурі, чорне як смола волосся та куточки іклів, що виступають з кривої посмішки. Все, як у перевертня, тільки він не був відразливим! Навпаки, вона навіть сказал б що молодик мав правильні, гарні риси обличчя і  в ньому залишалося набагато більше людського. 

Обмежене, приручене зло, як у Нолана.  Вона зіткнулася з таким уперше і мала вирішити, як вчинити далі, поки пальці пекло він прибокраної магії. Будь-якого з перевертнів, що переступили межі лісу, відьма знищила б на місці, не роздумуючи, але цей був іншим. І його привела не спрага крові! 

– Я все одно по неї повернулся, Деніза моя! – просичав він нарешті. 

– То це ж ти залишив на ній мітку? Я повинна була одразу здогадатися, а ти хоча б знаєш, що ледь її не вбив? – тепер сумнівів не залишалося. 

Якщо Деніза дійсно була напівкровкою, то перевертень міг її почути. Вона напевно неодноразово ховалася в лісі – від опікунів чи від  однолітків, які вважали дівчину дивачкою. Ще б пак! “Більше любить вовків, ніж людей”, здається так вона про себе сказала? А істиним достатньо було одного одного побачення. 

Перевертень відійшов в тінь, ховаючись від вогню. 

– Їй не місце серед вас! І я ніколи не завдам їй шкоди! 

Дідько, він навіть розмовляв, як Нолан і на якусь мить Ірена подумала, що в його словах є доля правди. Відьма тех почувалася серед людей чужою. Самотньою. Але її зв’язок з Ноланом був добровільним на відміну від Денізи 

Відповісти вона не встигла. Раптом з-за дерев з'явився Купер. Він хитався, обличчя було в крові, але це не заважало йому рухатися вперед досить швидко. Перш ніж перевертень сказав хоч слово, поліцейський розрядив у нього всю обійму. Хлопець, який щойно був у людській подобі, кілька разів здригнувся, упав на землю, а через хвилину випростався на вовчих лапах. 

Ірена приготувалася кинути в нього пута, але вовк встиг вивернутися, кинувся до Купера, збив його з ніг і зник у заростях. 

- Ідіот! – люто закричала відьма. - Хто тебе просив втручатися?!

Їй довелося подолати кілька метрів. Поліцейський був майже непритомним, на обличчі та шиї – глибокі рани від пазурів, але слідів укусів немає, отже нападник не намагався їм поживитися, а лише прибрав з дороги. Прямо перед її домом і покинути його відьма не могла!