Глава 10

– Він тут, – Ірена повернулась в дім, зайшла до кімнати та зупинилася, наткнувшись на високу постать Нолана. 

– Хто, Купер?

Пальці у нього проти волі стислися в кулаки, а очі набули того самого жовтого, вовчого відтінку. В такі хвилини в альфі прокидався власник і гарячі хвилі хлинули до відьми. 

Вона заблокувала їх одразу. 

– Припини! Твої ревнощі зараз ні до чого! Затям собі нарешті – між мною та Купером нічого не було і не буде, й зараз я говорю зовсім не про нього! Біля будинку перевертень і добре якщо один! 

– Ти впевнена? 

– Я так, а цей бовдур вирішив переконатись на власні очі! Сподіваюсь, він нічого не знайде і поїде до відділку, а от що робити нам? До ранку вісім годин, Деніза зараз найбільш вразлива, а тобі не можна виходити з дверей!

– Придурок! – просичав Нолан. – То Купер пішов в ліс? Сам? 

– А що тебе дивує? Це ти наробив кіпішу, треба ж було виламати решітку в стіні і втекти… уявляю, які тепер дзвінки поступають в поліцію. Їм треба знайти винного! 

– То він хоче тебе вразити? Зрозуміло… хренів захисник! Ти ж не збираєшся його рятувати?

Ірена різко повернулася. Щоки палали, а поглядом відьма могла припяти до землі.  

– Нолане, ти забув, з ким говориш? Це моє призначення, я хранителька і мені байдуже: Купер, Деніза, або наша сусідка, яка продає молоко. Я зобов’язана втрутитися!  

– Стій! – Нолан схопив відьму за зап’ясток, ривком притягнув до себе. – Якщо це моя провина, то і розгрібати мені. З якимось пересічним вовком я справлюсь сам, а ти залишайся і слідкуй за дівчиною. 

– А потім мені шукати те, що від тебе залишиться? Я не некромантка, Нолане і ти… занадто дорогий для мене!

Слова зірвалися з губ проти волі. Відьма в тілі Ірени поступилася місцем звичайній жінці, яка дійсно боялася. Двох альф в одному клані бути не може, якщо вовки почують істину суть її коханця, йому кінець. Або кінець його людській сутності. 

Вона прикрила очі. Ось чому у хранительки не могло бути прихильностей! Розвага на одну ніч – іноді, друзі чоловіки – можливо, але кохання – ні. Це робило її слабкою, а слабкості Ірена допустити не могла. Навіть коли Нолан опанував її спраглі губи. 

– Досить, – не підіймаючи повій прошепотіла відьма. Легенько відштовхнула від себе Нолана, розвернулася і стрімко вийшла геть. Зупинилася на порозі і глибоко вдихнула. Він не повинен втручатися, не зараз, тому єдиним виходом було запечатати магією двері. На це пішло небагато сил, отже їй вистачить і на все інше.

Треба було якомога швидше спорудити пастки – невидимі енергетичні капкани, які не мають ні форми, ні запаху доки на них не наступиш. Якщо ж це трапиться з перевертнем пута триматимуть його мертвою хваткою! Завдадуть нестерпного болю при спробі звільнитися. Сильний вовк міг вирватися, але тільки ціною свого життя, а слабкий… Ірена сподівалась, що цей буде слабшим і вона розв’яже йому язика! 

Розкидаючи пута з гарячих долонь, руданка майже обійшла весь будинок, коли раптово відчула присутність чужого. Не видаючи себе, вона закінчувала споруджувати капкан, але перетворилася на кішку, готову до стрибка. 

– Якщо хочеш жити, скажи, де ви ховаєте Денізу, – голос був дуже тихим, але той, що говорив, карбував кожне слово. Темрява приховувала його самого і повільно повернувшись, Ірена побачила тільки людину в чорному з глибоко насунутим на обличчя каптуром.