Глава 7

Все збігалося. В справи поліції відьма ніколи не втручалася, але тепер пригадала, що чула про зникнення. Казали різне, але ніякої паніки в містечку не було, поговорили і забули. 

– Їх особливо і не шукали, – пояснив Нолан. – наскільки я зрозумів мова йшла про неблагополучні сім’ї. Дивно, що опікуни Денізи одразу підняли тривогу, я думав, що у нас буде час і я все вивідаю.  

– Ти серйозно? Час? 

– Уяви собі, вона не одразу знепритомніла, просто стала якась дивна. Поки ми йшли до машини, встигла багато про себе розповісти. Наприклад, про те, що вона не боїться вовків і взагалі диких тварин. Останні два роки навіть працювала в притулку для собак і взагалі любить їх більше, ніж людей. Тут повірю, вже точно більше, ніж своїх опікунів! 

Ірена не дослухала розповідь, скочила на ноги і вийшла з кімнати, а коли повернулась, тримала в руках ноутбук. 

– Кажеш, дивний зв’язок з тваринами, самотність, мабуть ще й булінг в школі… 

Нолан підозріла на неї поглянув. 

– Не розумію, про що ти?

– Про нашу крихітку. Поліція оголошувала її у розшук, так що ми зараз все про неї дізнаємось. Повинно бути щось таке, за що можна зачепитись! Зазирнемо на сайт її школи і, якщо пощастить, лікарні….  – вона бігала пальцями по клавіатурі –  Так…  дещо є. Звуть Деніза Вул, удочерили у п'ятирічному віці…  Нічого собі! Часто хворіла, проблеми з успішністю, але лікарі так і не поставили діагноз, тому вчилася у звичайній школі.  Схоже, депресія – ще не найгірше, що з нею траплялося.

– Напади? 

– Як ти здогадався?! – Ірена підвела очі, поки Нолан продовжував свою думку. 

– Тобто вона така від народження, “особлива”, тобі це ні про що не каже? Що відомо про її батьків? 

– Нічого!

– Тоді можу припустити, що вони або раптово померли, або зникли безвісти, причому десь у відпустці під час поїздки до сафарі парку чи іншого дикого місця. – він скептично химкнув. – Знаєш, одна з тих історій, які люблять писати у пресі: дівчинка дивом вижила у лісі після нападу диких тварин!

– Ти хочеш сказати… – кров відлила від обличчя Ірени. До цього вона точно не була готова.

– Її звуть Деніза Вул, нічого не нагадує?

– Тідвульф?! То вона… 

– Напівкровка. Ось чому я почув її запах, і певен, не тільки я. 

Ірені знадобився час, щоб все усвідомити.

– Якщо це так, вони з'являться знову, шукатимуть її і знайдуть! Але мені незрозуміло, навіщо було стільки чекати? Чому тільки тепер?

– Може, мати десь засвітилася чи вся справа в тому, що їй стукнуло вісімнадцять. Вона досягла повноліття і стала цікава Тідвульфам та їм подібним.

– Це я помітила, – куточки її губ нервово смикнулись.

– Ірен, – хрипко проговорив Нолан. – Ти ж не думаєш, що я запав на іншу? 

– Ти дуже високої про себе думки! У мене зараз інші проблеми! – вона нетерпляче відмахнулася, хоча досада ще не зникла з обличчя. Картина починала дедалі більше вимальовуватись. Деніза не була випадковою жертвою на відміну від інших. Швидше за все за нею стежили і не заради того, щоб зробити своєю здобиччю. Вона вже могла трансформуватися і стати нареченою для вовка-перевертня. – Ти не розумієш? Якщо зграя підійде надто близько, тим більше в повний місяць, ніякі наряди поліції її не зупинять! Мені доведеться тримати оборону! 

–Не доведеться! – Нолан слухав, не перебиваючи, але тепер одразу підвівся. –  Ти не будеш собою ризикувати! Я привіз Денізу сюди, отже, вона під моєю опікою. Залишаєшся вдома, а ми їдемо. Якщо твій засіб спрацював, вона отримає імунітет і зможе повернутися, а якщо ні…

– Хто ти такий, щоб мені наказувати? – у голосі відьмизалунали загрозливі нотки, а кулаки мимоволі стиснулися.

– Наче ти не знаєш! – процідив Нолан крізь зуби, намагаючись не зірватися на крик. – Ти сама мені дала мені право наказувати! Розірви наш зв'язок, Ірено, якщо тобі це під силу, а якщо ні – не буди в мені звіра! А ще не забувай, хто я насправді, принаймні половина мене! Ця частина давно хоче отримати те, що належить мені по праву, і я не впевнений, що впораюся з нею, якщо ти не припиниш мене дражнити!

Ірена зреагувала миттєво. Піднесла стиснуту долоню до губ і різко розправила пальці. Слідом за її диханням до Нолана поплив струмок сріблястого пилу, торкнувся шкіри, проникнув у легені і позбавив здатності до опору. Відьма легенько підштовхнула його назад до дивана, куди він звалився вже з заплющеними очима. Тепер у будинку хранительки було два обеззброєні гості – напівкровка та альфа перевертнеь. 

Нолана вона поклала зручніше, ніжно погладила по щоці і не стримавшись, поцілувала у відкриті вуста. Буде краще, якщо він спатиме – для відьми одна безсонна ніч нічого не варта, зате вона все триматиме під контролем…