Глава 6

Ірена не повірила власним вухам. Звичайно, для неї ніколи не було секретом, що деяким перевертням щастить. Можливо, вони вигнанці, хижаки, але обирають собі пару на все життя і не зраджують. Правда, на цьому всі бонуси і закінчувались, тому що знайти свою половину вдавалося далеко не кожному, а клан, який жив в лісі за містом давно зубожів. І їх було дуже мало. І, судячи з усього, дівчина, яку притягнув Нолан, стала однією з новообраних. 

Їй треба було знати все і, можливо, діяти попри жалість. 

– Ти не міг помилитись? – Ірена спробувала себе опанувати і подивитись на все тверезо, але Нолан навіть не став відповідати, все було написано у нього на обличчі. – Прокляття. Розповідай мені все, з самого початку! 

Не очікуючи згоди, руданка почала порадись коло печі і скоро повернулась зі склянкою зілля. Поставила його на столик і жестом покликала Нолана. Напій трохи димився, розповсюджуючи сильний запах – знайомий, нудотний, але випити довелося все до краплі. Те саме зілля, яке не давало звіру з ньому прокинутися остаточно. 

Коли келих було спустошено, відьма забрала його і сіл поруч. 

– Я чекаю! Початок можеш пропустити, я вже зрозуміла, що ти піддався своїм вовчим повадкам і потягнувся у ліс. Що далі, ти бачив його? Запам’ятав?

– Хочеш сказати, в людському вигляді? Ні! Але я точно впізнаю його… якщо тільки ми десь перетнемось.

– Чудово! Тобто ми не знаємо нічого: ні про дівчину, ні про її так званого істиного. Не  дуже то вона й зраділа, судячи по укусам, мітку не ставлять на нозі! 

Нолан промовчав і це не сподобалося відьми.

– Що таке? Скажи що я помиляюсь! 

– Не знаю, чи можу я сьогодні розповідати щось таке, що тобі не подобається.

– Кажи!

Нолан нахилився, прибрав пасмо за вухо Ірени, провів пальцем по шиї. Жилка під шкірою затремтіла, видаючи хвилювання.

– Якби я хотів залишити свій знак, то зробив би це тут, на шиї або на плечі. Тоді всі в клані знали б, що ти моя, але ця малявка… вона раздражнила свого вовка, а потім спробувала втекти. Можливо, злякалася! Якби він вчепився їй в шию, це б погано закінчилося і до всього, одразу стало помітно. А так… вона могла залишатися серед людей і ніхто б нічого не знав аж до повні. 

– Яким чином, якщо тебе заарештували за її викрадення?! 

– Бо ми потрапили на камеру. Коли поліція по мене прийшла, я встиг її сховати, а потім просто втік і з відділка. Вони нічого від мене не почули, зате я дещо дізнався. Ця дівчина не перша, пропало вже п’ятеро. Дві з сусідніх сел, дві з міста. І вони досі чухають свої фаберже та вигадують виправдання на кшталт втечі з дому через сварку з батьками. 

– П’ятеро? І давно це відбувається? 

– Ти мені скажи! Ти ж хранителька, невже нічого не відчула? Хоча… думаю вовки діють дуже обережно і не заходять в місто. Вони давно тут, Ірен, поруч!