Глава 5

– Роздягатися зовсім? Хочеш перевірити, в якій я формі? – гострі зуби перевертня блиснули в приглушеному світлі лампи. 

– Хочу переконатися, що на тобі немає слідів того, хто покусав цю малу! – Ірена повернулася і вперла руки в боки. – Довго чекати?

Нолан зітхнув. В кімнаті було тепло й він зняв аляску, а потім і в'язаний вовняний светр, зваливши одяг на найближчому стільці. Крізь майку чітко проступили м'язи – справжня тваринна міць, але приборкана та приручена, як у домашнього хижака. Небезпечний тип, неврівноважений та непередбачуваний. Його флюїди відьма відчувала на відстані. 

Склавши руки на грудях, мимоволі поглядала, а він навмисно не поспішав. Спробував торкнутися відьми ментально, але наткнувся на кам’яну броню і його миттєво відкинуло. Вона була напружена, як струна, але не через бажання, а намагалася приховати дещо більше – страх. Його присмак Нолан відчув попри будь-який захист. 

Напруга між ними зростала, поки Ірені не набридло чекати.  

– Може, нарешті розкажеш, як все насправді сталося? Де ти взяв це дівчисько?

Нолан тягнув час. 

–  Це довга історія. Я повертався додому, коли її побачив. Вона йшла до лісу абсолютно сама і в мене склалося враження, що її вели, наче на мотузці. 

Ірена, яка вже підійшла, різко вскинула голову.

– Думаєш, це була магічна дія? 

– Можна і так сказати.

Він взяв Ірену за руку та поклав собі на груди. Туди де досі залишалися відбитки зубів – мітка, яку він отримав три роки тому. Слід став майже непомітним, але відьма добре відчувала його кінчиками пальців.

– Ти думаєш, що це не випадковість?! 

– Не думаю. Я точно це знаю! – очі Нолана гарячково спалахнули жовтим. – На неї не напали зненацька, вона йшла сама і знала куди. Я одразу відчув цілий шлейф запаху, коли вийшов з машини, а потім пішов за нею слідом.

– І що далі? 

– На неї дійсно чекали, але я не бачив хто, чув тільки голоси. Людьскі! Мала розмовляла з якимось хлопцем, тоді я вирішив, що в мене їде дах. Подумав, може твоє зілля перестає діяти.

Відьма сердито тряхнула головою та відібрала руку.  

– Хочеш сказати, я не зможу зупинити перевертня?! Правда? Я з десяти років вчилася керувати такими, як ти! Не буду розповідати, які випробування проходить хранителька, перед тим, як потрапити в орден, навіть у тебе стане дибки шерсть. Тому давай називати все своїми іменами – справа в тому, що тобі подобається грати з вогнем!  

– З деяких пір це моя природа, Ірен… – проговорив він дуже тихо. – Вовча і частково та, яку несе в собі твоя кров. Ти ж не забула, що нас пов’язує? 

Ірена не забула. Сто разів вона верталась думками до того давнього осіннього дня, коли знайшла на порозі непритомного чоловіка. Його рани були не з тих, які можна вилікувати, бо їх нанесли не просто звіри. Це були сліди кігтів та зубів когось більш небезпечного – перевертня! Хлопця ледь не пошматували, одяг на ньому висів клаптями, але що поранений зумів втекти, дійшов до людей… 

Вона ніколи  з подібним не стикалась. Чула, що так буває, рідко, майже у одиниць – той самий природний імунітет проти укуса перевертнів. Якби у неї не виникли ті сумніви...  

Це була не просто жалість. Ірена дуже рідко дозволяла собі таку слабкість – пустити в дім чоловіка, залишити на ніч. Якщо таке траплялося, вона надовго заряджалася енергією, але зберігала бездоганну репутацію, бо її коханці все забували на ранок! Потрібно було лише виконати нескладний ритуал і вони розповідали про риболовлю,  аврал на роботі, або машину, яка раптово зламалася по дорозі. 

Ось тільки з Ноланом правило не спрацювало – тієї ночі в ньому прокинувся звір. Несподівано і не просто вовк, а справжній альфа! А далі…  Вона намагалася не згадувати. 

– Підійди до світла! – Ірена наче не чула його слів. 

Нолан підкорився. Дозволив ніжним пальцям пробігтися по шкірі, торкнутися шиї, ковзнути вниз вздовж рук. Шрами були всюди, але свіжих – жодного і руданка нарешті трохи заспокоїлась. В неї залишилось лише одне питання:

– Де твій амулет? 

– Там же, де я знайшов нашу вовчицю, – неохоче відповів він.

– Тобто, ти загубив свій захист?! Ти в своєму розумі? Амулет єдине, що робить тебе непомітним для перевертнів, уявляєш, що буде, коли вони про це дізнаються? Ще один альфа! Самотній! Вони прийдуть по тебе.

– Мені довелося його зняти, – програчав Нолан. – Інакше він би її не відпустив.

– То ти знаєш, хто це був? Можна було б обійтись без всіх ци передмов! Хто?! 

Нолан підвів погляд, не кліпаючи подивився відьмі у вічі. 

– Її половина. У нашої крихітки є істина пара.