Глава 3

На розпитування часу не було. Якщо він не жартує… Довелося заїхати до найближчої лісосмуги та зупинитися якомога далі від дороги. Тільки тут Ірена скинула ремень безпеки, вимкнула двигун та вискочила в авто. Підняла задні дверцята позашляховика і застигла на місці. 

– Ти покидьок, Нолане, виходь і допоможи мені! – просичала відьма. – Поклади її на траву і підмости щось під голову! 

Дівчина, яку шукала поліція, дійсно була в її машині. Жива, але судячи з полотняної блідості життя в ній ледь жевріло. Чорне фарбоване волосся закривало бліде личко, а у стиснутій руці нещаста щось міцно тримала. Ірена розкрила її долоню і побачила жмут шерсті, від якої тхнуло хижаком. 

–Твоя? – вона сунула знахідку ледь не під ніс Нолану. Нахилилась, та перевірила її  у незнайомки дихання та пульс.

– А схожа? – огризнувся він. 

Запах був інший і Ірену це збентежило. Вона не знайшла що відповісти і продовжила оглядати дівчину, насамперед шию, але у цієї малої не було міток від зубів. Лише безліч подряпин! Єдиний виразний відбиток відьма побачила на нозі, з якою хтось стягнув взуття – глибокі вм'ятини від іклів. 

Без жодного слова вона полізла в кишеню за своїми “парфумами”, зняла кришечку и кілька разів бризнула на рану. Повітря заповнив сильний нудотний запах трав, від яких у Нолана запаморочитись голова. Вовче зілля! Кілька крапель настою, доторкнувшись до шкіри на рані, змусили її задимитися. У відповідь дівчина судомно сіпнулася, підскочила, широко розплющивши очі і знову зомліла.   

Запала тиша. Ірена часто дихала і в ній почали боротися дві особистості: відьма-хранителька і звичайна жінка.

– Клади її назад в машину, – нарешті наказала вона. 

– І що далі? 

– Відвезем її до мене, зроблю, що зможу. І не дивись так, я погоджуюсь на це не заради твоїх ніжних обіймів! 

Нолан не став сперечатися, хоча очі у нього на мить спалахнули, а Ірена спиною відчула дотик. Ментальний, який гарячою лавою пробіг по крові. 

– Зробиш це ще раз, пошкодуєш! – попередила відьма, вловлюючи його шалений погляд.  – Сідай біля неї і слідкуй, щоб по дорозі нічого сталося! Сподіваюся я зможу зупинити трансформацію, бо якщо ні… ти знаєш, що тобі доведеться зробити!  

– Я не хочу завдавати їй шкоди, – голос Нолана став глухим і куди більш людяним, ніж секунду назад.

– Шкода йому! – хмикнула Ірена. – А про інших ти подумав? Про звичайних людей, заради яких я тут живу? Думаєш мені це подобається? Але я повинна думати про таких як ви! Що буде, якщо твоя подружка вирветься на волю, нікого зі «своїх» поруч, дезорієнтована, голодна! Вона навіть не зрозуміє, що трапилося і наробить справжнього лиха. Варто їй хоч раз спробувати крові… Та що я тобі розповідаю, ти суцільна проблема, Нолане! 

– Вона не моя подружка! 

– Байдуже! Розкажеш потім цю захопливу історію, не сумніваюсь, мені сподобається!  

Залишок дороги вони їхали мовчки. Нолан не став сперечатись, чи щось доводити, він сам не міг до кінця збагнути, як все сталося! Крутив в пам’яті недавні події і не знаходив їм пояснення. Навіщо ця малолітка пішла до лісосмуги вночі? На побачення? Тоді він так і подумав, бо у підлітків грають гормони, але потім… Той вовк вискочив нізвідки, а жоден хижак не поводиться так неприродно! Він не міг її там покинути. 

Машина підстрибула на вибоїні і Ірена тихо вилаялась. Нолан підвів на неї очі – така ж запальна, як і раніше. Нічого не змінилося за ті роки, що вони не бачились. Хоча ні, тепер стало ясно, чого йому так не вистачало і чого він боявся навіть більше, ніж повні. Їм не можна було залишатися удвох, не сьогодні, але хіба був інший вихід? 

Він втягнув повітря ніздрями – солодке, напоєне таким бажаним запахом її волосся. В голові закрутилися кадри недозволених бажань, але їх обірвав раптовий біль. Дівчина на сидінні тихо заграчала і впилася в його руку. 

– Витискай ж з цієї бляшанки все що можна! – попередив Нолан. – У нас не залишилось часу, вона зараз прокинеться!