Глава 1

Перед святами в супермаркеті було не проштовхнутися. Як завжди! Ірена повільно котила візочок до каси і не могла позбутися роздратування. Щось бентежило все більше й до звичного дискомфорту додалося відчуття, що за нею стежать. При чому давно! З самого початку, як тільки вона зайшла до переповненого магазину. 

Дівчина зупинилась коло полиць зі свіжою випічкою. Повільно втянула повітря, прислухалась до себе і здригнулась. Крізь звичні запахи пробивався ще один: мускусний, гострий, такий, який залишає тільки она істота. Перевертень. 

Вона повільно повернула голову, але позаду нікого не було. Можливо, собака? Якась нова крупна порода, метис вовка… Хотілося заспокоїтись, але себе не обдуриш. 

Ірена рушила туди, де запах був сильнішим, опустила руку в сумочку та дістала маленький флакон, схожий на звичайний жіночий парфум. Зілля в ньому було достатньо, вона досить давно його не використовувала і тепер просто натиснула на ковпачок. 

 – Прокляття! 

Слід був чіткий, зовсім не собачий і одразу засвітився зеленуватим неоном. Тут перевертень торкався полиці руками, можливо взяв щоб з випічки з м’ясом, бо хотів вгамувати голод. Зараз легкий шлейф тягнувся далі, до виходу і  Ірена покрокувала до каси, де зібрався чималий натовп. Діяти треба було швидко, вона склала пальці і зробила легкий пас, прошепотівши потрібні слова. 

Під стелею торгової зали мигнуло світло, зникло і знову з’явилося, а коли вона підійшла, дівчина на касі в розпачі намагалася розібратися з терміналом.

– Вибачте, мабуть це перепади напруги, – касирка розвела руками. – Будь ласка, тільки ті, у кого готівка. 

Готівки ні в кого не виявилося. 

– Важкий день? – Ірена поклала свій товар на стічку.

– І не кажіть! – зітхнула її співрозмовниця – Перед святами завжди так, а сьогодні цілий день одні неприємності. Ми вже закривалися вранці. 

– Правда? – Ірена вдала звичайну цікавість, хоча вся напружилася. – А що сталося?

– І не питайте, поліція шукала одного втікача. Уявляєте, його зловили! Ну того чоловіка, що викрав дівчину! Про це всі говорять, ви ж читали у вчорашніх газетах?

Ірена не читала газет. Їй вистачало іншого клопоту, тому вона просто похитала головою. 

– Нічого про це не чула! 

– Та ви що?! – касирка окурглила очі. – Два дні тому в місті пропала одна дівчина, опікуни подали в розшук, а поліція виявила по камерах, що її викрав невідомий чоловік. 

– І що далі?

– Вони його швидко знайти, десь в передмісті, але з відділку він втік. Кажуть, виламав решітку на другому поверху і вистрибнув, хоча був у кайданках. 

Всередині у Ірени все похололо. Тепер сумнівів не залишалось, для перевертня в цьому не було нічого не дивного, крім того, що він не спробував сховатися…

– І поліція вирішила, що злодій в вашому магазині? Не може бути! – Ірена скепетично похитала головою. 

– Уявіть собі, а куди йому було ще бігти, адже він поранений! В нього кілька разів стріляли, а наш магазин якраз навпроти відділку. Опитували всіх, може хтось його бачив. В мене десь є фоторобот!

Дівчина запустила руку кудись під касовий апарат і дістала листок паперу з роздрукованим портретом. Жахливої якості. У відділлку точно шкодували грошей на фарбу для принтера, але навіть цього розмазаного чорно-сірого знімку вистачило. Ірена його впізнала. Вона ні з ким не сплутала б ці пекельні очі, вперту лінію підборіддя та шрам на шоці. Отже, Нолан буб тут, порушив обіцянку, або сталося щось таке, що змусило його повернутися. І звір в ньому ставав все сильнішим!