Розділ 15.3

Токіо залишився позаду, разом з гіркотою суперництва та виграним конкурсом. Емілія повернулася додому з валізою, наповненою новими враженнями, і серцем, що було наповнене сумішшю почуттів. З одного боку, вона відчувала гордість за свій успіх, а з іншого – невимовний смуток. Вона думала про Георгія, про їхню розмову в кав'ярні, про його щире каяття, про його сльози. Вона хотіла йому повірити, але її серце, що було розбите, боялося.
Тітка Тамара, яка чекала її вдома, була щасливою. Вона була так рада бачити свою племінницю, що її хвороба на якийсь час відступила. Емілія, дивлячись на її усмішку, відчувала, як її серце заповнюється теплом. Вона розуміла, що її життя було наповнене не лише болем, а й любов'ю.
"Емілієчко, – сказала тітка, обіймаючи її. – Я так пишаюся тобою. Ти... ти перемогла. Ти... ти найкраща".
Емілія посміхнулася, але в її очах був смуток. "Тітонько, – прошепотіла вона. – Я... я так тебе кохаю. І я так рада, що ти зі мною".
Того вечора вона не могла заснути. Вона думала про Георгія, про їхнє перше побачення, про їхній перший поцілунок. Вона згадувала, як він обіймав її, як він дивився їй в очі, як він говорив, що кохає її. Вона хотіла йому повірити, але страх був сильнішим. Вона боялася, що її щастя буде недовгим, що його зруйнують.
Вона встала, підійшла до вікна і подивилася на місто, що спало. Міріади вогнів, що спалахували в темряві, нагадували їй про Токіо, про їхню розмову. Вона відчувала, що її доля чекає на неї. Вона відчувала, що її життя ось-ось зміниться.
Наступного ранку вона отримала повідомлення від Олександра, його друга. Він запропонував їй піти в кіно. Вона здивувалася, але, не запідозривши нічого, погодилася. Вона думала, що це буде просто звичайна зустріч, звичайний вечір. Вона навіть не здогадувалася, що на неї чекає найщасливіший момент у її житті.