Розділ 14.2

Незважаючи на всю зовнішню красу та велич Токіо, в душі Емілії панувала меланхолія. Місто, яке здавалося їй таким живим, тепер здавалося їй чужим. Кожен неоновий вогник, кожен веселий сміх, кожен швидкий крок нагадував їй про її самотність. Вона намагалася зануритися в атмосферу міста, але її думки постійно поверталися до Георгія.
Вона ходила вулицями, роздивляючись вітрини магазинів, але її серце не раділо. Вона бачила щасливі пари, що трималися за руки, і її серце стискалося від болю. Вона згадувала, як вони з Георгієм гуляли Києвом, як він обіймав її, як вони сміялися. Її душа була наповнена болем від втрати, і вона не могла її приховати.
Увечері вона повернулася до свого готельного номера, сіла на ліжко і знову відкрила соціальні мережі. Фотографії Георгія та його асистентки Наталії все ще були там, і кожне фото, здавалося, було ще більш болючим, ніж попереднє. Вона дивилася на них, і її серце розривалося. Вона не могла повірити, що він, чоловік, якого вона кохала, міг так швидко її забути.
Вона зрозуміла, що вона не може більше так жити. Вона не може жити в брехні, в очікуванні, в надії. Вона повинна була щось робити. Вона повинна була прийняти рішення.
Емілія вирішила, що вона більше не буде боротися за кохання, яке, як їй здавалося, вже було втрачене. Вона вирішила, що вона буде боротися за себе. Вона буде боротися за свою кар'єру, за свою мрію, за своє життя. Вона буде боротися, щоб довести собі, що вона може бути щасливою без нього.
Вона встала, і її обличчя було сповнене рішучості. Вона вирішила, що завтра, на конкурсі, вона буде не просто учасницею. Вона буде переможницею. Вона буде кращою. Вона буде сильнішою. Вона буде... щасливою.
Вона відкрила свій ноутбук і почала готуватися до конкурсу. Вона перевірила всі документи, переглянула свою презентацію, переконавшись, що все ідеально. Вона знала, що це буде нелегко. Вона знала, що їй доведеться зустрітися з Георгієм. Але вона також знала, що вона буде готова. Вона буде сильною. Вона буде... щасливою.