Розділ 13.3

Слова Наталії, немов крижаний душ, протверезили Емілію. Сльози, що текли по її щоках, раптом висохли. Вона відчула не відчай, а гнів. Гнів на себе, на Георгія, на Наталію, на долю, що так жорстоко з нею обійшлася. Вона зрозуміла, що вона не може сидіти, склавши руки, і чекати, коли її життя зруйнується.
Вона кинула телефон на диван, її тіло тремтіло від злості. Її думки були хаотичними. Вона згадувала Георгія, його слова, його обійми, його поцілунки. Вона згадувала, як він обіцяв їй бути поруч, як він обіцяв, що їхнє кохання буде сильнішим за будь-яку відстань. І тепер… він зрадив її.
Емілія зрозуміла, що вона не може більше плакати. Вона не може більше бути жертвою. Вона повинна була щось робити. Вона повинна була врятувати себе.
Вона ввімкнула комп'ютер і відкрила свій проєкт. Вона почала працювати. Вона працювала всю ніч, не помічаючи нічого навколо. Вона не думала про Георгія, про Наталію, про своє розбите серце. Вона думала лише про свою роботу.
Наступного ранку, коли сонце вже сходило, Емілія закінчила свій проєкт. Вона подивилася на екран, і її обличчя було блідим, але в очах була рішучість. Вона зрозуміла, що її життя не закінчилося. Її життя тільки починалося.
Вона зателефонувала до Олега Петровича, і її голос був твердим. "Олег Петрович, — сказала вона. — Я готова до всього. Я готова до нових проєктів. Я готова до нових викликів. Я... я готова до всього".
Олег Петрович, який був здивований її дзвінком, був вражений її рішучістю. "Еміліє, — сказав він. — Ти... ти впевнена?"
"Я впевнена", — відповіла вона. — "Я хочу працювати. Я хочу забути. Я... я хочу жити".
Емілія зрозуміла, що вона не може жити минулим. Вона повинна була жити майбутнім. Вона повинна була знайти в собі сили, щоб пережити цю біль. Вона повинна була знайти в собі сили, щоб жити далі.
Чи справді Георгій зрадив Емілію, -вона цього не знала,не знала , що й того ,що ж  буде з їхнім коханням, яке почалося з поцілунку в темряві?