Поцілунок у ніс дракона

Частина 25. Лоріан робить пропозицію (або як Грімзлі знову ледь усе не зіпсував)

Лоріан Золотий не спав усю ніч.

Він сидів у своєму кабінеті, дивлячись на маленьку оксамитову коробочку, яка лежала на столі. Усередині було кільце - золоте, з рубіном, який світився в темряві. Він вибирав його три дні. Він переглянув усі ювелірні крамниці в королівстві. Він навіть змусив ювеліра переробити його двічі, бо перший варіант був «надто блискучим», а другий - «надто тьмяним».

Тепер кільце лежало перед ним, ідеальне. Але Лоріан не міг наважитися взяти його.

- Це дурниця, - сказав він собі. - Я - ректор академії. Я бився з тінями. Я запечатував портали. Я не боюся нічого.

Він зробив паузу.

- Але я боюся зробити їй пропозицію.

Він провів рукою по обличчю. Він знав, що Марта готова. Вона сама сказала йому про спільне весілля. Вона чекала. Але він хотів зробити це ідеально. Він хотів, щоб цей момент запам'ятався їй назавжди.

- Я зроблю це, - сказав він. - Сьогодні. На даху. Під зірками.

Він узяв коробочку й вийшов з кабінету.

Він не знав, що Грімзлі вже прокинувся. І що Грімзлі вже щось планував.

***

Лоріан вирішив підготувати дах заздалегідь. Він попросив Марту (яка, звісно, знала все, бо вона - відьма) допомогти йому з прикрасами.

- Ти впевнений, що хочеш зробити це сьогодні? - запитала Марта, намагаючись приховати усмішку.

- Так, - сказав Лоріан. - Я готовий.

- А якщо щось піде не так?

- Нічого не піде не так, - сказав він. - Я все спланував.

Марта подивилася на нього з сумнівом.

- Ти знаєш, що в академії є Грімзлі? - запитала вона.

- Я знаю, - сказав Лоріан. - Але я попросив його не втручатися.

- І він погодився?

- Він сказав, що буде на кухні. Готуватиме вечерю.

Марта засміялася.

- Ти віриш йому?

- Ні, - сказав Лоріан. - Але я сподіваюся.

Вони піднялися на дах. Лоріан прикрасив його квітами — червоними та золотими, які світилися в темряві. Він розставив свічки - сотні маленьких вогників, які танцювали на вітрі. Він постелив м'які подушки, щоб Марті було зручно сидіти.

- Це красиво, - сказала Марта.

- Це для тебе, - сказав Лоріан.

Вона подивилася на нього.

- Ти хвилюєшся?

- Ні, - сказав він. - Я просто... хочу, щоб усе було ідеально.

- Це буде ідеально, - сказала Марта. - Тому що це ти.

Вона поцілувала його в щоку й пішла.

Лоріан залишився стояти на даху, дивлячись на зірки.

- Я зроблю це, - сказав він собі. - Я зроблю це ідеально.

***

Марта піднялася на дах і завмерла.

Вона побачила квіти, свічки, подушки. Вона побачила зірки, місяць, тихе сяйво магічних вогників. Вона побачила Лоріана, який стояв у центрі цієї краси, дивлячись на неї з такою любов'ю, що в неї защеміло в грудях.

- Лоріане... - сказала вона. - Що це?

- Це для тебе, - сказав він.

Він підійшов до неї. Він узяв її за руки. Його долоні були теплими, але трохи тремтіли.

- Я хочу сказати тобі дещо, - сказав він. - Дещо, що я мав сказати вже давно.

Вона подивилася на нього.

- Що?

Він зробив глибокий вдих. Він відчував, як його серце калатає. Він - ректор академії, золотий дракон, який бився з тінями - боявся сказати три слова.

- Марто, - сказав він. - Ти змінила моє життя. Ти впала в мою ванну, поцілувала мене в ніс, навчилася літати, врятувала світ. Ти втратила пам'ять, але все одно кохала мене. Ти - найнеймовірніша людина, яку я коли-небудь знав.

Він став на одне коліно.

Він дістав кільце - золоте, з рубіном, яке світилося в темряві. Воно було таким самим, як медальйон, який вона носила. Воно було символом їхньої любові.

- Марто Відьмівно, - сказав він. - Ти вийдеш за мене?

Марта відчула, як сльози навертаються на очі. Вона не могла говорити. Вона тільки кивнула.

- Так, - сказала вона нарешті. - Так, я вийду за тебе.

Він надягнув кільце на її палець. Воно ідеально підійшло.

Вона підняла його з колін і обійняла.

- Я кохаю тебе, - сказала вона.

- Я теж, - сказав він.

Він поцілував її.

Вона поцілувала його у відповідь.

Вони стояли на даху, обіймаючи один одного, під зірками, оточені квітами та свічками.

Це було ідеально.

***

Саме в цей момент - коли Лоріан та Марта стояли, обіймаючись, під зірками - з-за рогу даху почулося шарудіння.

Лоріан завмер.

- Ти чув це? - прошепотів він.

- Так, - сказала Марта. - Це, мабуть, вітер.

- Це не вітер, - сказав Лоріан. - Вітер не шарудить і не бурмоче.

Вони прислухалися. З-за кутка долинало тихе:

- Тільки не туди... тільки не туди... обережно, Грімзлі, обережно...

Лоріан закрив обличчя руками.

- Ні, - сказав він. - Тільки не він.

- Хто? - запитала Марта.

- Грімзлі, - сказав Лоріан. - Я попросив його не втручатися. Я попросив його залишитися на кухні. Я навіть замкнув двері на кухню!

- А він?

- Він, мабуть, знайшов інші двері.

У цей момент з-за рогу вискочив Грімзлі. Він тримав у руках величезну коробку, з якої стирчали різнокольорові трубки, дротики та щось, що виглядало як магічний порох.

- Лоріане! - вигукнув він. - Я приготував сюрприз!

- Грімзлі, - сказав Лоріан, намагаючись зберегти спокій. - Що це?

- Це феєрверки! - гордо сказав Грімзлі. - Я зробив їх сам! Вони мають вибухнути, коли ти зробиш пропозицію!

- Ти... ти зробив феєрверки? - перепитав Лоріан.

- Так! - сказав Грімзлі. - Я хотів, щоб це було незабутньо!

- А ти знаєш, як їх запускати? - запитала Марта.

Грімзлі замислився.

- Ну... я читав інструкцію. Але вона була на гномській мові. А я не дуже добре знаю гномську.

- То ти не знаєш, як їх запускати? - запитав Лоріан.

- Я знаю основне! - сказав Грімзлі. - Підпалити - і відійти!

Він дістав маленький вогник і підніс його до коробки.

- Грімзлі, ні! - вигукнув Лоріан.

Але було пізно.

Феєрверки спалахнули.

Вони вилетіли з коробки, як рій розлючених бджіл, і почали літати по даху. Вони вибухали різними кольорами - червоним, зеленим, фіолетовим, рожевим. Один з них влучив у свічки й підпалив їх. Інший влучив у квіти й перетворив їх на попіл. Третій влучив у подушки й підпалив їх.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше