Частина 22. Як дві відьми мало не зруйнували академію (і чому Елгар став іншим)

Минуло два тижні з моменту приїзду Мірабель. 

За цей час в академії сталося багато змін. Академія Драконячих Мистецтв імені Вогнедишного Хранителя ніколи не бачила такого хаосу. Навіть коли Елгар випадково створив портал між світами, це було менш руйнівним, ніж присутність двох відьом на одній території.

По-перше, Елгар перестав бути тим боязким драконом, якого всі знали. Він випрямився, почав говорити впевненіше, і навіть перестав випадково підпалювати власні брови (майже). Його рубінова луска тепер блищала яскравіше, а очі сяяли впевненістю, якої ніхто раніше не бачив.

По-друге, Мірабель стала постійною відвідувачкою академії. Вона допомагала Елгару з закляттями, вчила його новим магічним технікам, і взагалі робила його щасливим. Вона перетворила його лабораторію на справжнє магічне місце - тепер там літали світлячки, квіти цвіли цілий рік, а на столі завжди стояла гаряча кава.

По-третє, Марта та Мірабель - дві відьми на одній території - почали створювати хаос. Не навмисно. Просто відьми не вживаються на одній території. Це закон природи. Як кішки. Якщо їх дві - вони або будуть дружити, або влаштують війну. Марта та Мірабель обрали третій варіант - вони дружили, але їхня дружба супроводжувалася вибухами, метеликами та випадковими перетвореннями.

По-четверте, вся академія тепер жила в постійному напруженні. Студенти перестали ходити на пари, тому що боялися, що їх випадково перетворять на жаб. Викладачі почали носити захисні амулети. Гобліни-прибиральники скаржилися на відьом частіше, ніж на важку роботу.

Але всі були щасливі.

Майже всі.

Кріспін був нещасний. Дуже нещасний.

- Я більше не витримую, - сказав він Лоріану в черговий раз. - Дві відьми на одній території - це катастрофа.

- Вони просто намагаються подружитися, - сказав Лоріан.

- Вони зруйнують академію, - сказав Кріспін. - Я відчуваю це.

- Ти перебільшуєш, - сказав Лоріан.

Але в глибині душі він знав, що Кріспін має рацію.

***

Елгар прокинувся з відчуттям, що він - нова людина. Він підійшов до дзеркала й подивився на своє відображення. Його рубінова луска блищала, очі сяяли, а на обличчі застигла впевнена усмішка.

- Ти змінився, - сказав він собі. - Ти став кращим.

Він вдягнув мантію (яку вибрала Мірабель - чорну, із золотими візерунками, які світилися в темряві) і вийшов з кімнати.

У коридорі він зустрів Кріспіна. Декан смарагдового факультету витріщився на нього.

- Елгаре? - перепитав він. - Це ти?

- Так, - сказав Елгар. - А хто ж іще?

- Ти виглядаєш... інакше, - сказав Кріспін. - Ти виглядаєш впевненим.

- Я відчуваю себе впевненим, - сказав Елгар.

Він пішов далі, залишивши Кріспіна в шоці.

Кріспін похитав головою.

- Він змінився, - прошепотів він. - Вона змінила його.

Він подивився вслід Елгару.

- Якщо вона зможе змінити його, можливо, вона зможе змінити академію.

Але він знав, що це надто оптимістично.

***

Елгар зайшов до їдальні й побачив Мірабель, яка сиділа за столом. Вона посміхнулася йому.

- Привіт, - сказала вона.

- Привіт, - сказав він, сідаючи поруч.

Він узяв її за руку.

- Ти виглядаєш чудово, - сказав він.

- Ти теж, - сказала вона. - Ти виглядаєш впевненим.

- Це завдяки тобі, - сказав він. - Ти змінила мене.

Вона усміхнулася.

- Я просто допомогла тобі побачити, яким ти є насправді.

Він поцілував її в щоку.

Вона почервоніла.

Студенти за столом зашепотілися.

- Він поцілував її, - сказав хтось.

- Він змінився, - сказав інший.

- Вона зробила його іншим.

Елгар почув це, але не звернув уваги. Він був щасливий.

Грімзлі підійшов до них із тарілками.

- Я приготував вам особливий сніданок, - сказав він. - На честь ваших стосунків.

Він поставив перед ними тарілки. На них були млинці у формі сердець, які світилися рожевим.

- Це... це дуже мило, - сказала Мірабель.

- Я знаю, - сказав Грімзлі. - Я - найкращий кухар.

Він пішов, бурмочучи собі під ніс.

Елгар і Мірабель засміялися.

- Він неймовірний, - сказала Мірабель.

- Він завжди такий, - сказав Елгар. - Але він добрий.

Вони почали їсти млинці.

Вони були смачними.

***

На занятті з бойової магії Елгар мав показати закляття. Він вийшов до центру аудиторії, підняв руки й випустив магію.

Цього разу він створив ідеальний захисний бар'єр.

Студенти зааплодували.

- Неймовірно! - вигукнув викладач. - Ти зробив це!

Елгар усміхнувся.

- Я знаю, - сказав він.

Він подивився на Мірабель, яка сиділа в першому ряду. Вона посміхнулася йому.

Він відчув, як його серце забилося швидше.

- Тепер я покажу ще дещо, - сказав він.

Він підняв руки й створив величезного дракона з вогню. Дракон літав по аудиторії, виблискуючи золотом.

Студенти закричали від захвату.

- Він зробив це! - вигукнув хтось.

- Він - геній! - вигукнув інший.

Елгар опустив руки. Дракон зник.

Він подивився на Мірабель.

Вона усміхалася.

- Ти неймовірний, - прошепотіла вона.

Він підійшов до неї.

- Це завдяки тобі, - сказав він.

Він поцілував її.

Студенти зааплодували.

***

Марта та Мірабель сиділи в бібліотеці. Вони читали книги, обговорювали закляття, ділилися досвідом.

Але потім щось пішло не так.

- Я можу створити сильніший захист, - сказала Марта.

- Ні, я можу, - сказала Мірабель.

- Давай перевіримо, - сказала Марта.

- Давай, - сказала Мірабель.

Вони підняли руки й випустили магію.

Захисні бар'єри зіткнулися.

І вибухнули.

Бібліотека затряслася. Книги почали падати з полиць. Портрети на стінах закричали.

- Що ви робите?! - вигукнув Кріспін, вбігаючи.

Він побачив руїни. Книги лежали на підлозі. Портрети кричали. Світильники гойдалися.

- Ми просто перевіряли, хто сильніший, - сказала Марта.