ГЛАВА XIX «ЗА ЛАШТУНКАМИ»

Минула, можливо, ще година, коли Сергій Сергійович своїм зовнішнім виглядом дав знати, що, як раніше виразився Амір, «готовий»: злегка почервоніле обличчя, швидше розслаблена та невимушена поведінка, ніж офіційно зібрана, як раніше.

Тож, підштовхнувши дівчину вперед, Амір, іронічно всміхнувшись, прошепотів:

-Нумо, бобрику, розкрий свій потенціал.

-Баран, - огризнулась Влада, направившись до Сергія Сергійовича.

«Чим я зараз займатимуся?.. – думала дівчина, - тільки заради кар’єри, Соколовська».

Сторожук стояв один біля столу, щось там колупаючись. На ньому уже не було піджака, верхні два ґудзики сорочки були розщипнені. «Іменинник залишився один. Іронічно», - подумала вона. Влада підійшла ближче до нього та, роблячи вигляд, наче хоче взяти якусь закуску зі столу, промовила:

-О, пане, добрий вечір ще раз. Чому ви стоїте тут один?

Сергій Сергійович підійняв очі на неї, кілька секунд просто міряючи поглядом. «Він добре випивший, - подумала дівчина, - тішитись, чи плакати?» Сторожук потиснув плечем, відповівши:

-Компанії немає, пані.

-Тоді, можливо, вам можу скласти її я? – посміхнувшись, мовила Влада.

-Можливо, пані, а… Де ж ваш хлопець? – окинувши поглядом приміщення, запитав Сторожук: йому здалося дивним, що дівчина була без Аміра.

-Відійшов посидіти з колегами, пане, - вигадуючи відмазки на ходу, відповіла вона.

Сергій Сергійович ще раз провів уважним поглядом по ній, промовивши:

-А я б на його місці ось так не пускав дівчину бродити серед чужих чоловіків. На таку красуню як ви… Важко не задивитися.

Влада в моменті обурено й з деякою відразою сіпнула верхньою губою, проте потім одразу натягнено посміхнулася. Її погляд був спокійний та відкритий, а голос зазвучав ніжно та по-жіночому чарівно.

-Ну що ви, пане, залиште, - вона опустила погляд, ніжно провівши долонею по своїй руці, та додала: в тім… Дякую. Яка це честь чути схожі слова, від такої поважної людини, як ви.

«Виявляється, я вмію майстерно лестити», - подумала дівчина, помітивши, як Сергій Сергійович розтягнув губи у задоволеній посмішці, відповівши:

-Ну, я…

-Навіть не думайте заперечувати, коли хотіли цього, - знову зметушилась Влада, - без перебільшення. Ваші дизайни… Я закохана в них. Статус у суспільстві, поважність… Я пишаюся такими чоловіками. Оу, ви не подумайте, просто я завжди захоплювалася вами і була б неймовірно рада поспілкуватися з вами та дізнатися вас краще, - вона обвела поглядом залу, та, підморгнувши, додала: можливо, у менш людному місці.

Директор Монотайпу, відчувши себе мадоннівським чоловіком поряд із привабливою дівчиною, що яскраво лестила йому, вдоволено розтягнув кінці губ, промовивши:

-Канєшно, ми можемо знайти тихе місце та побесідувати. Я люблю спілкуватися із поціновувачами.

Дизайнер взяв свій піджак із стільця, на якому він раніше стояв, та, кинувши його собі не лікоть, кивнув дівчині, аби йшла за ним. Влада ж, пішовши поруч, сама собі всміхнулася, подумавши: «Браво, Соколовська».

Виходячи із бенкетної зали, дівчина відстежила, що Аміра в ній уже не було. Вони йшли коридором, коли раптом Влада несподівано для себе збагнула: «Так, стоп, а якщо він веде мене до свого кабінету? Там ж Амір!» Дівчина, підійшовши на пів кроку ближче, запитала:

-Пане, а куди ми йдемо, якщо не секрет?

Сторожук припинився, промовивши:

-До мого кабінету. Ви хотіли поговорити без лишніх очей.

-Так, пане, проте… - вигадуючи на ходу, мовила Влада, - мені так душно у цих стінах…

Сергій Сергійович відвів нахмурений погляд, роздумуючи над чимось. Через кілька секунд він сказав:

-Можем вийти на балкон.

-О, так, це чудова ідея, пане. Мені так не вистачає свіжого повітря цього вечора.

-Тоді йдемо за мною.

Директор повернув у інший бік, Влада пішла за ним. Йдучи коридором, дівчина додумалася піти на одну хитрість. Вона боялася, що на фоні хвилювань може не запам’ятати або наплутати деякі деталі. Тому на ходу дістала телефон із сумки та увімкнула диктофон.

Невдовзі вони дійшли у самий кінець коридору. Сергій Сергійович відчинив двері, що вели на балкон та, відійшовши в бік, характерним жестом руки запросив дівчину пройти першою. Влада вдячно кивнула йому, при цьому посміхнувшись.

Балкон був не надто просторий, проте й не тісний. Під стіною стояло два крісла та невеликий дерев’яний столик. Над їхніми головами був навіс. Дизайнер зачинив двері балкону на ключ, щоб їм ніхто не заважав, а потім завалився на крісло, промовивши:

-Прошу вас, мила паняночко, присідайте, не утруднюйте себе.

Дівчина опустилася поряд, відповівши:

-Ох, дякую за вашу гостинність.

-Про що ви хотіли б поспілкуватися? – поважно та дещо ліниво розвалившись на кріслі, виваливши перед себе круглий живіт, мовив Сторожук, - можливо, вас цікавить шлях до блискучого успіху?

Влада дістала телефон із сумки та поклала його на столик екраном вниз. Вона сперлася ліктем на бильце свого крісла, зацікавленими очима дивлячись на свого співрозмовника:

-Так, так, однозначно! Дійти до такої вершини здається дуже нелегким та довгим шляхом, чи не так?

-Ох, пані, звичайно так! – емоційно відповів Сергій Сергійович, - я розпочав ще в дві тисячі… - він замислився, згадуючи рік, - декілька років тому. І ах, ви не можете уявити чого мені це вартувало…

«А це уже цікавенько», - подумала Влада. Тільки дівчина приготувалася почути щось справді варте, що могло б дати підґрунтя для тих питань, які їй потрібно було поставити, як дизайнер раптом скривив обличчя, характерно вдихнувши повітря крізь зуби.

-Щось сталося пане? – занепокоєно запитала дівична.

-Спина, пані… - відповів чоловік, - мене дуже болить спина і плечі… Увесь день на ногах і… Я перепрошую…

«Ну вже ні, я не можу впустити цінну інформацію через твою спину», - незадоволено подумала Влада. Чи то прокинулося її его журналіста, чи їй насправді самій стало цікаво, що ж може розповісти цей чоловік і чи дійсно він є причетним до подій, в яких розбирається Амір, проте вона максимально не хотіла упускати цінні факти, що мимовільно намагалася знайти будь-які способи, аби змусити дизайнера говорити.