1.7

***

Рейхар

В голові шуміло, в роті пересохло, а в очі, немов хтось сипнув піску. Сон не хотів відпускати свідомість, чіпляючись липкими щупальцями, мов крага. Але Рей змусив себе піднятись, по-собачому труснув головою, розтер обличчя долонями і, потягнувшись до столика біля ліжка, схопив глечик з водою. Вогонь пробігав під шкірою, нещадно випалюючи залишки зілля. І вже скоро в голові прояснилось. Але зрозуміліше вся ця ситуація не стала.

Може, йому це все взагалі наснилось?

Рей відкинув ковдру, відшукавши поглядом характерні плями на простирадлах, і стиснув губи. Не наснилось. І… не здалось.

– Що це взагалі було? – пробубонів він і знову приклався до графина з водою.

Ні, Рей не здивувався, коли вийшов з ванної. Не вперше таке. У Стокса взагалі була якась навʼязлива думка, що йому не вистачає жіночого тепла, тож такі візити ставалися досить-таки часто. Та, по суті, на кожній вечірці когось виставляти з кімнати доводилось. Якось цей ненормальний навіть спромігся якимось чином протягнути в академію повію, запевняючи, що то найкраща професіоналка Бронри.

Але Рей волів не заводити інтрижок в академії і походеньки за її межами ретельно приховував. Тут так… даси раз слабину, потім проблем не обберешся.

Що ж пішло не так цього разу?

Може, причина в тому, що вона не була схожою на дівчину, що шукає розваг на одну ніч? Така зворушливо ніжна, трохи розгублена… Немов випадково заблукала і не знала, як поводитися.

Саме тому Рей ажніяк не очікував, що вона його поцілує. Рішуче і сухо, немов поставила пташку біля якогось пункту.

І хтозна, може, саме тому Рей і дав ту саму слабину. Вирішив показати їй, яким має бути поцілунок?

Показав, варху йому в печінки.

Проспорила вона чи що? Не могла ж вона бути настільки прекрасною акторкою?

Може, пролізла сюди, аби щось вкрасти?

Рей відставив графин з водою і пустив закляття у кімнаті. Пітьма стягнулась з кутів, захлеснула приміщення до самої стелі, і Рей ще до того, як вона відхлинула, знав – все на місці.

Отруїти вона його також не намагалась. По-перше, отрута Рейхара не брала, як і привороти, й усілякі сонні зілля чи дурмани. Тобто фактично брали, але вогонь швидко випалював це з крові. Якби цілеспрямовано отруювали, то мали б таке врахувати. По-друге, від отрут він усе ж відходив довше, а в роті був паскудний присмак попелу.

Зрештою, що гадати, якщо можна запитати безпосередньо у неї?

Рейхар провів долонею над плямою крові, заплющив очі — темні щупальця магії вгризлись в простирадло. Пошукове закляття на крові – безвідмовний спосіб знайти потрібну людину. Але магічний вихор звився і за мить розвіявся без сліду.

Рей буквально завмер, все ще сподіваючись, що йому це все здалось і от зараз пошукове закляття одумається і рвоне, як хорт з місця, вказуючи йому шлях. Але… ні.

Це було щось новеньке. Магія Аттахарів його не підводила ніколи. Вогонь бувало показував характер, з ним взагалі важко впоратись і неможливо домовитись, але не пітьма. Вона завжди була слухняна і покірна. Темні закляття вдавались легко, а тіні радо служили йому. І навіть зараз здавалось, що вони винувато поглядають на нього з кутів.

– Сам впораюсь, – різко і трохи роздратовано кинув він, вже піднявшись з ліжка і наскоро натягуючи штани й сорочку.

На якусь мить здалось, що тіні засоромились і розчинились. Чи може, місячне сяйво стало яскравішим? А може, це просто злість спалахнула в грудях Рея? На дівчину, що втекла, навіть імені не назвавши. Але більше — на самого себе.

У вітальні їхнього поверху робилось казна-що. Смерділо потом, парфумами і… варейкою. Варейкою пахло і від неї. А ще нічними квітами і туманом.

Стокса знайти було простіше простого. Певно, тому, що він танцював на столі в центрі, розмахуючи над головою сорочкою і щось ще й наспівуючи. І Рей, рішуче наблизившись до друга, стягнув його зі столу і без зайвих слів запитав:

– Де вона?

Стокс заплющив одне око, намагаючись сфокусувати погляд на Аттахарі і все ж вирішив уточнити:

– Хто “вона”?

– Дівчина, яку ти до мене прислав, – від чогось гніваючись, все ж пояснив Рей.

У Рона на мить стало абсолютно здивоване обличчя. Але за мить він винувато почесав потилицю, кривувато усміхнувся, озирнувшись на диван, але вмить нахилився ближче до Рейхара і, стишивши голос, забубонів:

– Тут така справа… Загалом… Я не визначився. Тобі взагалі які подобаються більше — руденькі? Чорненькі? Вибери собі загалом якусь… якщо вже таке діло.

І він виразно кивнув на диванчик, на якому сиділи двоє дівчат. Руденька? Чорненька? Рей глянув на дівчат, що хихикали і кидали кокетливі погляди на хлопців. І на мить відчув якесь… полегшення. Отже, його срібноволоса незнайомка не подаруночок Стокса. А хто тоді?

– Білявки, – встряг в розмову Роксі, навіть не думаючи удавати, що не підслуховував.

Рей поморжився. З Роксі в них стосунки не складались з першого курсу, і часом він страшенно дратував. Проте говорив він зараз так впевнено і насмішкувато, що Рей все ж озирнувся до нього, сподіваючись почути, до чого той веде. І той не підвів.