1.5

Мені не здавалось.

Взагалі, після всього мені було ніяково, навіть трохи соромно, і я потягнула на себе ковдру, накриваючись ледь не до самого носа. Треба зібратись і зникнути. Але разом з тим хотілось відтягнути розставання.

Рейхар підхопив пасмо мого волосся і пропустив його між пальців. І волосся засяяло місячним світлом, немов по ньому пустили магічну іскру. Ніби моя магія сама відгукувалась на кожен його дотик.

Я глянула на нього знову. В його чорних очах теплим покірним котиком звернувся вогонь, але я вже знала, яким він може бути голодним і всепоглинаючим. В грудях знову занило, немов те, що я збиралась зробити далі, було неправильно. Злочинно. І навіть місяць, немов підгледів мої думки, роздратовано зник за хмарою, забравши з собою таке рідне місячне світло.

Що ж, не варто відтягувати неминуче. Я видихнула, усміхнулась, потягнувшись до його губ і поцілувала його довго і ніжно. Проте навіть мені цей поцілунок віддавав на губах попелом.

Його рука знову пірнула під ковдру, обпалюючи гарячим дотиком шкіру. Але я вже встигла повернути камінь на одному з перстнів. Відірвалась від його губ, глянувши в його очі з щемливою тугою. Різко підняла руку і дмухнула прямо на камінь, затримавши дихання.

Хмара дрібного зеленуватого пилу злетіла в повітря, немов хтось струснув стару запилену подушку, і одразу ж осіла на засмаглу шкіру Аттахара, на коротку мить спалахнувши сяйвом. І одразу ж згасла.

– Якого… – хотів вилаятись Рейхар.

Але порошок був відмінний. Я сама удосконалювала рецепт. І подіяв миттєво.

Я дозволила собі ще одну маленьку слабкість. Провела кінчиками пальців від його скроні до підборіддя, поправила розтріпане волосся, що впало на лоба. Ледь відчутно торкнулась губами таких на диво ніжних губ, і всередині знову занило. Тож, поки власні сумніви не підкосили моєї рішучості, я одним ривком піднялась з ліжка.

Одягалась я швидко, рвучко. Серце колотилося, мов скажене, а погляд раз за разом повертався до того, хто абсолютно поза всіма планами став моїм першим чоловіком, а тепер міцно спав, хоч і супився уві сні.

Я дозволила собі озирнутись лише раз, вже взявшись за ручку дверей. І, зібравшись з силами, потягла її на себе, перевіряючи, чи не було кого поряд.

Проте мені пощастило, ніби самі боги зглянулись наді мною і розчистили шлях. Хоча, буду відвертою, кому яке діло до однієї дівчини, коли на столі танцював власною персоною Аурон Стокс, повільно позбуваючись сорочки і граючи мʼязами перед захопленими ідеальною статурою бойовика дівчатами. Зізнатись, вигляд він мав цілком… нічого так. Але не настільки досконалий, як Аттахар.

Я труснула головою і шмигнула до виходу.

– Нагулялась, кралечко? – гукнув мене Роксі, що стояв біля стіни зі склянкою якогось бурого пійла і ліниво розглядав непотребство, що творилось навколо. – Вже втікаєш?

– Пізно вже, – пискнула я, скоріше щоб не привертати зайвої уваги і не викликати непотрібної цікавості. – І так затрималась.

– Да ну, – блиснувши білозубою усмішкою, схилив голову до плеча Роксі. Майже як Аттахар зовсім недавно. І мені від цього простого жесту перехопило подих. – Так і кажи, що ніхто не запав у дівоче серденько. Але якщо так, то не маю права тебе затримувати. Хоча… може тебе провести?

– Ні! – скрикнула я надто швидко і голосно. І, усвідомивши, який це мало вигляд, вже тихіше і спокійніше промовила. – Я чудово знаю дорогу і не заблукаю точно.

– Ну “ні”, то “ні”, – байдуже знизав плечима бойовик, знову повернувши свою увагу Стоксу, що вже позбувся сорочки і рішуче взявся за пасок, схоже, маючи твердий намір продемонструвати всі свої… сильні сторони. – Зустрінемось ще, кралечко.

Це навряд. Але я змусила себе усміхнусь, перш ніж відчинити двері і вислизнути з вітальні бойовиків.