ГЛАВА 52 ПРИМАРНЕ ЩАСТЯ

Журі збиралося оголосити переможницею Олечку Дроздову з першого загону, але потім порадилось і вирішило, що глядачі не глухі й переможець був настільки явним, що розмови про незаслужене нагородження доньки голови райвиконкому Алушти лише зашкодять самій дівчинці. В результаті Олечка отримала грамоту за друге місце, а Женьці заслужено все ж таки дали перший приз. Але для Женьки важливішим був не приз, а сприйняття її людьми, залом, аудиторією. Раніше дівчинка виступала в інтернаті й вважалася кращою, але при цьому розуміла, що це замкнений простір, нею захоплюються не стільки через досягнення в танцях та співах, скільки через її красу. Тепер усе було інакше: говорили про голос.  Та й реакцію залу під час виконання пісні Женька відчула кожною клітиною своєї шкіри.

На радощах Тамара витягла Женьку в кав’ярню  на набережній, де пригостила тістечками й морозивом. Винуватиця культурного шоку відпочивальників Алушти купалася у спільній увазі. А потім у напівтемряві заходу сонця Діма запропонував Женьці заспівати щось романтичне. Ось коли відчулося переломлення поколінь і культур. Якщо якусь пісню знала Женька, її не знав Діма, репертуар Діми дівчинці теж не був знайомий. Лише на пісні "Червона рута" збіглося. На небачене шоу збіглися відпочиваючі. Деякі намагалися кинути гроші, але з подивом не знаходили, куди кидати. Зазвичай перед виконавцями лежали шапки чи стояли коробки. Тут же юнак з дівчиною нереально гарно співали й нічого за це не просили.

– А в них непогано виходить разом, – шепнув на вухо Тамарі Стас. – Гарний дует.

- Не вздумай Женьці цього сказати. Повеселиться – і буде.

– А чого це? Думаєш, не підходить вона нашому Дімочці?

- Думаю, що Женьці Дімочка не підходить. Вона вірна, як песик, а він зрадить за секунду, - Тамара бачила далі, ніж усі, що потрапили під чари гарної пісні.
 
 За традицією, коли святкування закінчилося, Женька попросила тістечка й для співкімнатниць. Тамара з розумінням поставилася до такого бажання, тому з радістю купила.

— Мариша, я тобі тістечка притарабанила, - Женька знайшла подругу в ізоляторі. Це була спеціальна кімнатка для відокремлення дітей, що раптово захворіли, від загальної маси відпочиваючих. Хворих у цей період не було, тому кімнатка завжди була зачинена, але тепер Женька здивувалася, що двері  відчинено, тож зазирнула. На одному з двох ліжок, згорнувшись калачиком і підібгавши під себе ноги, лежала Марина. Складалося враження, що подруга спить, але Женька знала, що це не так.

- Ти що – захворіла? — Женька зачинила двері й сіла поряд із Мариною на край ліжка.

- Та краще б захворіла,  - впалим голосом відповіла Марина. – А ще краще – здохла…

- Не зрозуміла. Що це за історія? Костя покинув? Іншу побачила? – Женька відчувала, що причина прихована десь у площині Костя – Марина.

- Він дізнався, що я інтернатівка, - це прозвучало як вирок, який не підлягає оскарженню.

- Але це мало колись статися. Ти ж знала, - Женьці шкода було Марину, тому що вона була в курсі ціни розчарування.

- Так, знала. Але думала, що на той час йому буде байдуже, хто я й звідки. Дурна набита, що попишеш. Я звикла, що від мене йдуть хлопці. Знала, що й цей колись піде. Але не так…

- А як? Гидоти наговорив? – допитувалася Женька, розуміючи, що Костя здатен був на грубощі.

- У мене місячні не починаються, - відвівши очі в стіну, розповіла Марина.

- Чому? – до Женьки почало доходити значення сказаного, але вона все ж таки боялася думати про такий поворот подій.
- Я, мабуть, вагітна, Жень. Від цього довбня!

- А ти йому казала? Що він?

- Нічого. Вважає, що він ні до чого. Що це результат не його дій. 

- От гад ... Зрадник! Ой, а якщо Щуриха дізнається, що буде? - міркувала вголос Женька.

- Не дізнається. Потрібно щось зробити, -  було помітно, що напружене обдумування привело Марину до  рішення.

– Що? – зате Женька не розуміла, що тут вже можна зробити?

— Є безліч способів. Це вже мої проблеми, Женьок! Дитя мені не потрібне… зараз.

— Чого це?

- Тому що потрібно буде або кидати його, або никатися по гуртожитках. Вибач, паршиві перспективи.

– А Костя ніяк допомогти не хоче?

- Навряд чи. Шарахається тепер від мене, як від прокаженої. На фіг йому, такому гарному, інтернатівка? Падла Зойка розляпала. І все через те, що я їй не купила жуйку. Прикинь!

- Сказала б мені, я б сотню жуйок купила цій заразі Зойці, - підхопила думку Женька, хоча насправді була переконана, що Костя колись  дізнався б правду. А брехню ніхто не любить.
- А де гроші взяла б? Багата ти наша Буратіна.

– Мені обіцяли заплатити. Кліп зняли вже, - гордо похвалилася Женька.

- Послухай мене, дурненька! - Марина хвилину думала: говорити Женьці чи не говорити, але потім сказала: - Щуриха всі гроші, які нібито тобі обіцялися, на інтернат перевела. Тобі навряд  що обламається.

– Як? – аж зблідла Женька.

- По-щурячому, як вона завжди робить. Згадуй, ти щось підписувала?

- Так.

- А читала, що там надряпано було?

— Ні…
—  Зрозуміло. Тому поки не пізно, проси у своїх благодійників чогось, бо на бобах залишишся. Тільки не грошей проси, а допомогти вступити до театрального, з гуртожитком. Ти ж знаєш, куди нас після школи зазвичай влаштовують... А що в цих ПТУ? Животіти на мізерну стипендію? Рахувати копійки? Ти ще цього чорненького не охмурила?

— Він Тамару Анатоліївну любить, - обурилася Женька.

— Ой, не кажи мені, кого він любить. Твоя режисерка мощна й видна баба, але її можна посунути. А ти часом не на співака цього гарненького націлилася? Точняк! Поки він в ауті від твого голосу, бери бика за яйця.

—  Марино…

— Все, я пожартувала. Але якщо очі трошки помружиш - з тебе не вбуде, а він тебе десь там біля себе прилаштує, - далі продовжувала відверто радити Марина.

– Цей прилаштує. Він до речі запропонував із ним співати, – зізналася Женька. Їй так хотілося з кимось поділитися цією новиною.