ГЛАВА 51 ПОЦІЛУНОК БОГА

— А куди це ви намилилися? І вбралися, як на  свято, і з квіточками? – здивовано спитав Діма у Тамари зі Стасом після сніданку. – У мене концерт післязавтра. Нічого не переплутали?

— Дімо, ти не центр всесвіту. Розслабся, - словесно присадив Стас. – Ми не на твій концерт… поки що…
— А на чий? Коліться! – наполягав Діма.
— На Женьчин. В санаторії «Лазурному» на кожній зміні концерт. Я так розумію замість вогнища. Там наша Женька буде виступати. Треба підтримати дівчинку, - швидко пояснила Тамара суть заходу.

— Ух ти! А мене не запросила, стервоза мала, – демонстративно образився Діма.

– Вона нікого не запрошувала. Просто сказала, що концерт буде, на якому їй доведеться заспівати. Ми вирішили зробити їй сюрприз. Тобі чи  не знати, як приємно отримувати квіти після виступу, - зачепила за живе Тамара.

— Вона співатиме? – здивувався Діма. – А чого не танцюватиме? Своїми танцями вона б там такий фурор зробила – усі б в ауті були. Там що, лише співають? Може, й мене візьмуть? То я з вами. Хочу подивитись, що ця мала заспіває там. Самодіяльність – мій коник! То де квіточки взяли?

— Біля базару, Дімо. Останні забрали, тож не метушись, поділимося. На  кінець, захочеш, сам подаруєш, - Тамара запропонувала свої білі троянди.

— Ой, ні, тільки не такі квіточки. Вона ж мене цими трояндами віддубасить. Що тоді? – жартував Діма. Але цей жарт «побачила» Тамара, ідея їй сподобалася, і жінка вирішила, що змоделює таку ситуацію, але коли у Діми буде концерт і Женька піде йому дарувати квіти на сцену. Тим більше, що Тамара обіцяла Женьці надати можливість побити Діму. Ну і що, що прокатний ролик вже змонтований. Тамара знала, що Маврін замовив ще один, для вітчизняних екранів. Він може й відрізнятися за ступенем експресії.

— Та що з тобою станеться? - іронічно заявила Тамара.

— Ну що ж, ходімо поглянемо на народну творчість, все одно робити нефіг, - з таким настроєм Діма приєднався до Тамари та Стаса.

Актова зала санаторію була практично заповнена, а людей все прибувало й прибувало: вхід був безкоштовним, а оголошення про концерт розвісили вздовж набережної, тому охочих отримати задоволення знайшлося багато.
Женька мала виступати двадцять п'ятою, тому вона тихенько вмостилася за лаштунками на стільчику й підбадьорювала виступаючих, коли ті йшли співати, танцювати, розповідати байки чи вірші. Вона щиро раділа за учасників, коли ті поверталися, особливо із квітами під гучні оплески глядачів. Хоча досвід виступів у Женьки був пристойним, але чим ближче наближався її вихід, тим більше билося її серце від хвилювання. Дівчинка знала, що гарно співає, й пісню вона обрала перевірену, заспівану неодноразово, але публіка була новою, сцена новою. Женьку не залишало відчуття, що цей концерт знаковий у її житті, важливий, поворотний, тому треба викластися на всі сто відсотків.
За останні пів години Женька п'ять разів пошкодувала, що зібралася співати, а не танцювати. Станцювати було б простіше, адже коли Женька танцювала, вона не дивилася в зал, на глядачів, та й голос не міг підвести.

Женька марно думала, що її в санаторії не знають. Її не просто знали (хто заочно, хто на власні очі) – нею захоплювалися та заздрили. Хтось знав, як красуню з синіми очима; хтось як дівчинку, яка пропадає на зйомках. Свої, інтернатівські, із заздрістю проводжали її щоразу, як тільки за нею приїжджала машина й відвозила на загадкові зйомки.

Нарешті ведуча оголосила Женьчин виступ:
— Пісня «Лебедина вірність» у виконанні Романової Євгенії, - гриміло у вухах дівчинки, доки зал авансом аплодував. Залунала музика, в залі затихли оплески, й всі затамували подих, бо полилися звуки чистого прекрасного голосу:

Над землею летіли лебеді
Сонячним днем
Було їм  і світло, й весело
В небі  самим.
І земля здавалась ніжною,
Для двох птахів,
Раптом хтось по пташках вистрілив
Пролунав  крик.
Тональність голосу змінювалася все більше й більше, приспів Женька почала високими нотами. Ті, хто сидів у перших рядах, відчули, як сироти пішли по шкірі.
Женька жила піснею, вона її переживала, наче уявляла фільм для цієї композиції, тому нічого довкола себе не помічала. А її голос все більше й більше зачаровував слухачів, вони відкривали для себе ще один талант  красуні. Дехто зовсім по-іншому подивився на горде дівча.

Що з тобою, моя  милая?
Відгукнись, молю,
Без твоїхочей, кохана,
Небо в смуток вбране.
Де ж ти зараз моя милая?
Повернись з небес,
І красою неймовірною
Щастя воскреси!

Женька пройшлася поглядом по залі й побачила Тамару зі Стасом. А поруч стояв і здивовано витріщався своїми блакитними очима Діма. Тремтіння пробігло по її тілу, оскільки всього на мить, але їхні погляди зустрілися, й Женька з упевненістю могла сказати, що прочитала в його погляді здивування та зачарованість. Крім цього, її пронизало таке знайоме відчуття задоволення від пісенного ефекту.
В небесах шукав він подружку,
Кликав з гнізда,
Та мовчанням відповіла пташці біда,
Полетіти в край далекий лебідь не міг,
Загубв  подружку вірну птах,
Став одинак.
Ти пробач мені, коханая,
За чужеє зло,
Що моє крило
Щастя не спасло.
Ти пробач, що навесні ми
Не літаємо вдвох у блакиті,
Як завжди.
Що не бути знову разом нам
Лише самі…

Женька намагалася не дивитись туди, де стояв Діма, але очі самі повзли до знайомої фігури, не слухаючись розуму. «Ну і що тут такого, якщо я трішечки подивлюся?» – переконувала себе Женька. Маленький поворот її блискучих очей – і о Боже! Він підморгнув їй, Женьці.  Посміхнувся. І вона, як їжачок, згорнулася в свої захисні голки холодності та байдужості. Чому він так безцеремонно з нею поводиться? Вирок був винесений швидко: холодність та зневага. Нехай не думає, що вона ним цікавиться. Гордовитий погляд у зал – так вимагала пісня.

І була непоправимою їхня біда
Із коханою розлучений птах назавжди,
Лебідь знов піднявся в хмари,
Вже не співав
Він безстрашно склавши крила
На землю впав.