ГЛАВА 48 БОТАНІЧНИЙ САД

Тамара забрала Женьку із санаторію після обіду й відвезла до Ялти на ринок, щоб якось одягнути дівчинку. Женьці була дана команда вибирати, що вона хоче, хоча до списку необхідного були примусово включені сандалі на підборах. У такому захопливому заході Женька брала участь уперше, тому вибирала з побоюванням, приміряла акуратно й весь час поглядала на Тамару, наче хотіла почути схвалення своїх дій. Продавці розхвалювали свій товар, засипали Женьку компліментами – працювали за звичною схемою. Після того, як було куплено дві футболки, блакитний у чорний горошок сарафан та багато заколок у волосся, зосередилися на сандалях.

Тамара відверто отримувала задоволення від одягання Женьки. Це їй нагадувало дитячу гру, коли всі дії зводилися до постійного перевдягання ляльки у різне вбрання. Ляльці Женьці дуже йшов блакитний сарафан, але у кадрі Тамара її бачила виключно в червоному, тому придивлялася саме червоні сандалії. Але дівчинці найбільше припали по нозі сріблясті, тож купили їх.

— Це щоб я була високою? - запитувала Женька, милуючись за її мірками казковою обувкою. Дівчинка навіть боялася запитати, чи їй їх назавжди віддадуть, чи тільки до закінчення знімання.

— Не тільки. Взуття на підборах робить жінку іншою: змінюється хода, постава, навіть погляд набуває особливої впевненості, - Тамара не хотіла ось так відразу говорити Женьці, що за допомогою підборів потрібно витягнути її висоту до зросту Діми. А навіщо це все готувалося, Тамара взагалі боялася озвучувати, оскільки вважала, що дівчинку потрібно методично правильно підготувати до такого стресу. Стрес більше передбачався не для Женьки, а скоріше для Діми. Тамара намагалася говорити з дівчинкою на відсторонені теми, але плавно підводити усі думки до того, що Женька – актриса й має грати, забуваючи про реальність.
Доки блукали Ялтинською набережною, їли морозиво й обговорювали плани на наступний день, Тамарі здавалося, що Женьці подобається перебувати в епіцентрі уваги, адже люди, яким дівчинка траплялася того дня на очі, затримували на ній свої захоплені погляди. Женька всіх обдаровувала чарівною посмішкою, наївно вважаючи, що перехожі захоплюються її новим блакитним у чорний горошок сарафаном. Коли ж Тамара нарешті привезла Женьку до студії, розташованої в одному зі знятих будиночків на Алуштинській набережній, дівчинка зізналася, що в Ялті їй не сподобалося.

– А мені здалося, що ти була захоплена містом, – здивувалася Тамара.
- Там безліч людей. Я не люблю, коли багато незнайомих… Напружує… намагаюся подивитися кожному у вічі – вони швидко проходять повз…

- Я розумію, що ти втомилася, але треба сьогодні освоїти ходьбу на підборах, бо завтра доведеться вирішувати інші завдання. Не до цього буде, – серйозно попередила Тамара.

- Ні, я не втомилася, - Женьці самій кортіло приміряти покупку, тому вона швидко вийняла з коробки сріблясті сандалі на середньому підборі й надягла їх на свої ніжки. – Навіщо купувати, якщо не носити?
Стати на підбори у Женьки вийшло, а ось йти – не дуже.

– А на них реально взагалі ходити? - засумнівалася красуня.
Для наочності Тамарі довелося надіти свої сандалі на підборах і пройтися дерев'яною верандою.

- Ось дивись, підіймаєш праву ногу, витягуєш пальці й переносиш вагу на носок. Ні в якому разі не на підбір — адже він може зламатися. І взагалі вийде важкий крок. Рухи мають бути плавними, наче ти кішка. Отак, - і Тамара впевнено зробила кілька кроків уперед, потім розвернулася й знову граційно пройшлася. - Як модель на подіумі. Кроки краще робити маленькі: так легше, витонченіше та безпечніше. Уяви, що йдеш туго натягнутим канатом: крок починається від стегна, сідниці беруть участь у русі, описуючи вісімки.

- О-о-о-о, я так задом виляти не зможу, - запротестувала Женька.

- Виляти й не треба. Потрібно хвилювати. Секрет бентежливої ходи Мерилін Монро був у тому, що знаменита актриса веліла зробити один каблук на сантиметр коротший за інший. Звідси й чуттєві рухи стегон: треба було якось зберігати рівновагу. Втім, сантиметр це, мабуть, занадто. Потрібно буде попросити Гену сточити одну з набійок буквально на міліметр, - вирішила Тамара.

Женька уявила біляву Мерилін, якою колись милувався на обкладинці журналу Васька, й тільки. Для неї ця загадкова жінка була просто богинею. Така чому завгодно навчиться. Женьці важливим був досвід реальних людей, наприклад, Тамари Анатоліївни.

- А як ви вчилися ходити на підборах? - поцікавилася дівчинка.

- Спочатку навшпиньки. Потім на другу зарплатню купила туфлі. Гарні… Але незручні, жах. Але що вже, купила, треба було носити. Натерла здуру ноги. Потім розходила ті туфлі – знімати не хотіла, – згадувала Тамара.

Стас застав Женьку й Тамару, коли ті дефілювали по терасі. З боку це виглядало зворушливо: молодість та зрілість, наївність та досвідченість. Тамара спеціально підняла поли своєї довгої спідниці, щоб Женька могла побачити, як має ступати нога, як треба утримувати рівновагу. Женька ж за прикладом своєї мудрої вчительки теж підняла поли свого сарафана, імітуючи міні та зробивши ніжки центром уваги. Стас навіть не знав, якими ніжками йому більше хочеться милуватися. Женька перша впіймала його погляд, опустила поділ свого сарафана, сховала посмішку й рішуче зняла сандалі.

— Я цеє, повчуся у себе в кімнаті, можна? - запитала дівчинка у Тамари. Жінка відповідно кивнула й розпорядилася, щоб Стас відвіз Женьку до санаторію.

— Із ботсадом я на десять завтра домовився. Нам обіцяли допомогти й навіть у кактусах знімати дозволили. Годину виділили без відвідувачів, – повідомив про свої успіхи Стас, доки Женька перевзувалася. У блискучих карих очах жінки Стас прочитав вдячність. Він навчився читати її погляди.

У машині Женька їхала мовчки, практично втиснувшись у заднє сидіння. Вона збиралася вистрибнути з салону й помчати якнайшвидше до своєї кімнати, якомога далі від наполегливого погляду Стаса, але хлопець поки не передав дівчинку Тетяні Петрівні, не заспокоївся.
– Завтра їдемо до ботанічного саду. Після сніданку заберу. Ніжки не зламай ти на цих підборах, – кинув іронічне зауваження на прощання та поїхав. Перш ніж повернутися до Тамари, Стас зупинив машину на набережній, вийшов і пройшов до пляжу. Хотілося кинутися в море, немов у вир із головою, але починався шторм. Стас намагався розібратися у своїх почуттях, навести лад у голові та в серці – і ще більше заплутувався. З одного боку - межа його мрій Тамара, до прихильності якої він ішов так довго. Здавалося б, чого ще треба? Бери, володій та кохай. Красива, успішна, горда й до безумства бажана. Але хіба ж буває в житті просто? У цей момент долі завгодно було підкинути Женьку. Ця дівчинка розбудила у Стасові навіть не чоловіка, а поета. Колись ще у шкільні роки, він писав вірші. Та що вірші – цілі поеми, присвячені коханій однокласниці Олені, яка так і не дізналася, що її шалено любили. Навіть під час єдиного танцю на випускному Олена чи то не зрозуміла, чи знаку не подала, що зрозуміла почуття Стаса. Після випускного вона поїхала до родичів у Латвію. Муза зникла – вірші більше не народжувалися. І ось тепер, вперше за останні сім років, він взяв ручку й записав у своєму блокноті: