ГЛАВА 47 Я ТОБІ НЕ ВІРЮ

— Ні, тільки не це! - побачивши Діму з рожевим підтьоком під оком, Тамара мало не вилаялася, як шофер-дальнобійник, у якого фура з цінним товаром на шосе перекинулася. - Як я тебе зніматиму? Мабуть, уже ніяк не зніматиму. Ідіот!

— А про моє здоров'я ніхто не хоче потурбуватися? Мені б холодненького прикласти чогось, - корчив із себе нещасного перед дівчатами Діма.

Олена з Машею швиденько заметушились, знайшли аптечку в наметі й незабаром примочка красувалася на оці потерпілого.

– Де Женька? З ким ти бився? – накинувся Стас.

— Нормально все. Справедливо отримав. А Женька – втекла. У бік вежі рвонула, - вказав Діма у напрямку Безіменної вежі. - Страшно дике дівчисько. Одягти у шкіряне лахміття і лук в  руки – викапана амазонка!

— Зате ти у нас дуже цивілізований. Кинув її якого хріну? – допитувався Стас.

— Я не  кидав. Кажу ж – втекла! Я не марафонець, щоб за нею бігати. Все одно не наздогнав би, — обурювався Діма. - Зараз сама повернеться, куди подінеться?

— Ідіот! Ця може й не повернутися. Там такий характер, що пішки по трасі до Алушти піде. Мабуть, сліпий та глухий, якщо ще не зрозумів її. Я ж тебе попереджав, що відповідаєш за неї.

— Та куди ж нам до вас, психологів видатних, ми – люди творчі, обмежені, - огризався далі Діма у той час, коли Стас, Борис та Гена кинулися в різні боки шукати втікачку.

Женька сховалася за невеликою будівлею з черепашника й встигла звинуватити себе у скоєному. Вона вже шкодувала, що так різко відреагувала на зухвалий порив Діми. Дівчинка була впевнена на всі сто відсотків, що її тепер проженуть зі зйомок, як лишайного кота. Ще б пак, ударила самого Діму, зіпсувала йому найцінніше - обличчя.

І все ж вона боялася не вигнання. Участь у створенні кліпу для Діми давала їй шанс побачити Ваську, дізнатися, де він, як він? А тепер вона сама знищила будь-яку надію. І коли вже так все склалося паршиво, то Женька вирішила сидіти тут до темряви, а потім і всю ніч. Якщо на те пішло, вона й сама може потім дорогою до санаторію дійти, або попроситися, якщо хто їхатиме в той бік. Ранок би приніс рішення. 

— Ось ти де сховалася, - просто перед Женькою з'явився Стас. Своїми сильними руками він блокував їй усі шляхи втечі. - Ходімо, не опирайся. Тамара хоче захід сонця зняти…

— Нехай знімає, я тут до чого? – буркнула Женька.
— Драстє – приїхали! Спочатку Дімон з фінгалом приперся, тепер ти ковбасишся. З ким він бився? Що тут у вас сталося? - і чим довше Стас дивився на опущені нафарбовані вії дівчинки, тим більше  міцнішала здогадка - від Женьки  на горіхи отримав.

- А що він, не сказав? – сині озера її очей розкрилися перед хлопцем, що стояв дуже близько до дівчинки, й той вкотре замилувався її милим личком, шкодуючи, що не художник. Про всяк випадок Стас відійшов від Женьки, знаючи її бойовий настрій.

— Та ні, каже, що справедливо заслужив. І як йому не повірити? Тільки від цього не легше, бо таким «красивим» його знімати не можна. Ти по фейсу йому врізала? Я нікому не скажу, чесно! Він, мабуть, до тебе поліз і отримав від душі. Ага? - Стасу не потрібна була Женьчина відповідь, він її прочитав у дитячих очах,  що ще не вміли  професійно брехати.

— Якщо він не сказав, і я не буду! - випалила з побоюванням Женька, розуміючи, що обережність ніколи ще не заважала.

— Ходімо, партизан, бо там Тамара нервується,  всі тебе биту годину шукають. Закінчуй ти ці дурні тікалки, добре? - Стас запропонував Женьці, як маленькій дитині, руку, але вона негативно закивала головою, хоча зі свого тимчасового притулку вийшла й за Стасом слідом пішла.

На подив Женьки, її ніхто не сварив. І в колективі все було, як раніше. Олена підправила Женьці легкий макіяж і Ден відвів дівчинку на вежу для ефектних зйомок. Діма відлежав у наметі, після чого на таксі поїхав до Алушти сам. Тамарі він пояснив це тим, що треба терміново підлікуватись. Собі він так відверто брехати не міг.

Правда полягала в тому, що він крізь землю готовий був провалитися від того, що якесь дівчисько не те, що не відповіло на його поцілунок, а врізало йому, тим самим нахабно відштовхнувши. Це було вперше в його житті, повному беззаперечного успіху у протилежної статі, готової леститися слухняними песиками щоразу, як тільки Діма виявляв до них свою милість.

Коли ввечері автобус зі знімальною групою повертався до Алушти, Женька чула, як упівголос між собою говорили Маша з Оленою.

– Тамара реально подумує Дімона замінити у кліпі. Прикинь, якогось мачо випишуть із театру, мабуть, – припускала Маша.

— Не думаю. Стас цілком міг би зіграти героя - коханця, - пошепки відповідала Олена.

– А прикольний варіант. Він би зміг. Не вчасно Дімка вплутався в бійку. Через це синьооке чудо, мабуть, — ще тихіше сказала Маша, не здогадуючись, наскільки чуйний слух у Женьки.

— Проблемне дівчисько, - погодилася Олена. - Але Тамара з нею носиться, як з діамантом, тому краще мовчати. Самі розберуться.

Після вечері в ресторані на набережній Тамара несподівано оголосила всім, що наступного дня – вихідний. Женьку завезли до санаторію, після чого розійшлися у своїх справах. Тамара зі Стасом вирушили гуляти вздовж набережної.

— Том, мені здавалося, ти втомилася, - Стас ловив себе на думці, що віддав би перевагу ліжку перед романтичними гуляннями.

— Втомилася. Тому хочу відпочити, - блиск його очей вона зрозуміла й прошепотіла, - Морське повітря перед сном дуже корисне для організму.

— Сном? – з іронією спитав Стас.
— А що, ти спати не плануєш взагалі? Я вас починаю боятися, юначе. Сніданок можна буде проспати.

— Якщо не втомилася, то чому ти вирішила завтра зробити вихідний? – поцікавився Стас.

- Нехай пристрасті вляжуться. Діма підлікується, Женька охолоне.

- Тобто, ти теж вважаєш, що це вона його вдарила? Я ж тобі розповідав, як із нею на березі зустрівся. Дівча здається ніжним і беззахисним. Насправді – вогонь! Ти мала рацію, Діму треба було берегти… Як його тепер знімати?