ГЛАВА 46 ЗЙОМКИ В ГЕНУЕЗЬКІЙ ФОРТЕЦІ

Усю дорогу, доки їхав автобус до Судака, Діма старанно розповідав Женьці про своє дитинство, про часті вилазки з дідом на природу з наметом, рибалкою, юшкою та іншими дитячими радощами від спілкування з цікавою людиною. У свою розповідь Діма майстерно вплутав кілька популярних кримських легенд, якими традиційно розважають туристів. Женька слухала, як зачарована, періодично повертаючись до сусіда й заглядаючи своїми синіми очима у Дімині блакитні, перевіряючи – чи не бреше. А так, як сидів Діма всього за кілька сантиметрів від Женьки, то відстань була до непристойності малою. При кожному повороті голови дівчинка ловила його погляд, нібито спрямований у віконце. Насправді хлопець відверто милувався незвичайним створінням природи, яке сиділо поруч і захоплювалося всім, що бачило й чуло. Коли ж дівчинка дивилася на нього, у ці хвилини у Діми аж дух захоплювало, адже він думав, що дівчинка милується ним. Діма намагався уважніше розглянути незвичайні райдужки очей дівчинки, але Женька швидко відводила погляд, не дозволяючи поринути в душу.

— А як ви стали співаком? – поцікавилася Женька.

— А давай ти мене на «ти» зватимеш. Ну не дід же я, чесне слово. Мені всього двадцять три лише.

— Ого, двадцять три! - для Женьки це було рівнозначно "дід".

— Ні, я теж колись перебував у такому юному віці Джульєтти, як ти. До речі, ось тоді ми з друганом Толіком і почали бренчати на гітарі дворові пісні. Якось само собою утворився невеликий ансамбль. Співали спочатку в школі на концертах, потім на дискотеці, по весіллях. А там конкурс – і все, зірка.

— А друг де? – спитала Женька. – Толік?

— В армію пішов, до Афганістану. Там і лишився. Усе, закрили тему, – було видно, що Діма не хотів про це говорити.

- Він там жити лишився? - не хотіла закривати тему Женька.

– Він там загинув. Знаєш, скільки там загинуло? Краще не знати. О, так ми вже під'їжджаємо, - перевів все ж таки хлопець увагу Женьки за вікно автобуса. Тільки в душі Женьки стиснулася пружинка - страх. Дуже часто їй доводилося чути від Васьки, що він хотів би піти служити в Афган. Мовляв, звідти приходять справжніми героями, справжніми мужиками, виконують там інтернаціональний обов'язок. Наразі вона навіть рада була, що Васька в колонії, бо це означало, що найближчим часом йому не світила служба в Афганістані.

Женька далека була від понять «борг» та «зобов'язання». Вона просто хотіла, щоб кохана людина була живою.

— Усі, принцеса, збирайся, приїхали, - Діма піднявся зі свого місця й подав Женьці руку, запрошуючи виходити.

– Я не принцеса. Мене Женькою звуть! - гордо випалила дівчинка, але руку подала. Приємний голос, краса й чарівність юнака за час поїздки зробили свою справу - Женька вже не так упереджено ставилася до Діми, хоча їй, як і раніше, не подобалося, що він приділяє їй занадто багато уваги, від чого помітно злилися Марія й Оленка.

— А нам руку, Дімочка, подати не хочеш? - вигукнула Марія, виходячи з автобуса.

– Руку? Бери вище, Машуня! - й Діма схопив дівчину, що стояла на автобусній сходинці, за талію, закружляв і поставив на пильний ґрунт. Після цього так само зробив і з Оленою, давши зрозуміти, що нікого особливо не виділяє.

Від залишеного на стоянці автобуса до фортеці довелося йти під палючим сонцем хвилин п'ятнадцять. При цьому апаратуру, речі та продукти розподілили між усіма. Женьці, як найменшій, дісталася сумка з бутербродами. Діма ніс воду й ні на крок не відставав від Женьки. Олена з Машею непрозоро натякали Дімі, що він не на жарт прилип до Женьки, але той весь час жартував.

Стас давно вже помітив розпал пристрастей, але спочатку чекав, коли в ситуацію вклиниться Тамара. Жінка, схоже, не збиралася якось впливати на те, що збиралося закипіти всередині знімальної групи.

- Тома, з цим треба щось робити, - не витерпів Стас, коли вони трохи відстали від решти.

– Я попереджала, що сьогодні буде спекотно. Сонце вчора сідало гарним яблуком, - Тамара вдала, що не зрозуміла, про що їй хочуть сказати. Найпростіше все списати на природу.

- Тома, він витворяє, а дівчинці потім доведеться відгрібати. Я ж знаю, що означає цей блиск у жіночих очах. З Машкою він учора спав, я сам бачив, як вона з його кімнати випливала. А з Лєнкою у них теж щось було минулого року. І тепер ця зірка злить тіток, нібито розважаючи Женьку. Тома, тобі Женьку не шкода? Лєнка її фарбуватиме, а Машка... А чорт його знає, як доріжки перетнуться...

- Стасе, ти як завжди, рано драматизуєш. Я в цій ситуації не за Женьку боюся, якщо чесно, а за Дімочку нашого. Не забувай, вона з дитячого будинку.

- З інтернату, - поправив Стас.

- Один чорт. Там така школа виживання, що тобі не снилося. А спілкуватися Женьці з Дімою доведеться, як я розумію, дуже тісно. Вони мають здружитися… Процес йде правильно… Називається соціалізація.

- Тобто, якщо Женька закохається в нашого красеня Діму й литиме гіркі сльози, коли він на свій конкурс укатає, тобі буде по фігах? – відкрито запитав Стас, бо бачив, до чого все йде.

- Це ще Дімі доведеться дуже постаратися, щоб вона в нього закохалася. Я йому Машенцію залишила навіщо? Саме для кохання. Чесно кажучи, у кадрі вона мені на фіг не потрібна. Може, кілька епізодів залишу. А Дімі є ким зайнятися й на боці повій шукати не буде. Однією проблемою менше.

- З чого ти взяла, що Женька не закохається? Дімка все ж таки симпатичний, хоч і дорослий для неї. От я б так не був категоричним… Вік у неї саме те, щоб закохатися…

- Стасе, не про те ти думаєш, не про те. Женька вже закохалася. Місце в її серці за-йня-те. І повір мені, той хлопчик, що у неї в серці засів, там надійно розмістився. А якщо точніше – вона його розмістила надовго. Боюся, що назавжди, – вирішила поділитись Тамара. І не для Діми вона так старалася зараз, а для Стаса, щоб він не мав зайвих ілюзій.