ГЛАВА 43 ПРИВАБЛИВА ПРОПОЗИЦІЯ

Це в озері, розташованому неподалік інтернату, Женька почувала себе впевнено, але там була стояча вода, а тут, на морі, все виглядало інакше. Але варто було Женьці до пояса увійти у блакитну прозору морську воду й, відштовхнувшись ногами від дна, попливти, як вона зрозуміла – це чарівне відчуття, коли ти пливеш, а твоє тіло хитає легкими хвилями, їй дуже подобалося. Щоправда, присмак солі у роті був трохи неприємний, але Женька швидко навчилася не хапати воду ротом.

Якби можна було, Женька не виходила б з води, а сиділа в ній, як русалка, але Танечка вимагала, щоб вони з Мариною подавали приклад для менших, тому періодично виходили, укладались на лежак, застелений рушником, обсихали й краєм ока стежили, щоб діти з їхнього загону не пустували, не лізли, куди не слід, і у всіх на голові були панамки. Дівчата швидко збагнули, що найкраще спостерігати за підопічними, сидячи під дерев'яним грибком. По-перше, зникала перспектива обгорання, по-друге, не хилило на сон. Та й побалакати можна досхочу.

— Прикинь, мені Костік каже, що волосся треба щовечора мити, бо ця солона вода його псує, - критично подивившись на довгу Женьчину косу, Марина вирішила поділитися з подругою важливою інформацією. – Ну, мені це не складно, мене тут доречно обкромсали, а ти запаришся мити щовечора свої пасма.

- А якщо не мити, то що буде? – цікавилася Женька.

- Типу на солому буде скидатися, колір поміняє, вигорить, ламатися почне ... По ходу недовго й лисою стати. З шкіри теж сіль треба змивати, прикинь? - Марина потерла свою ногу - і на підсохлій шкірі проступив ледь помітний соляний наліт.

- А то що, поламається, вигорить,  облізе? - перевела на гумор Женька. Вже той факт, що все це Марині сказав Костік, напружувало й вселяло недовіру. Женьку відверто дратував своєю занудністю й солодкістю Маринчин залицяльник Костік.

- Та чорт його знає, - Марина ні в чому не була вже певна. – Ми ж не змії, щоб облазити…

- Давай у Танечки спитаємо? - Женька було вже смикнулася йти до лежака, на якому засмагала Танечка, але Марина різко зупинила подругу:

- Не рипайся, хай відпочине. Усю ніч десь із кимось гуляла. Кавалера знайшла, прикинь.

– Прикинула. Зараз засне на сонці та обгорить, як ти. І що тоді? Або на пляж не ходитимемо, або за всіма цими малими самі доглядатимемо, - і Женька рішуче попрямувала до сплячої на шезлонгу Танечки нібито з'ясовувати питання щоденної потреби миття волосся.Танечка, зла, що її розбудили, ще більше настращала  Женьку.

— Ну, і що вона там тобі так довго лапшала? – спитала Женька.

— Каже, що мити однозначно від солі треба тіло, бо може плямами вкритися, а ще більше якийсь сонячний рак розвинутися. Короче, краще б не знала. Тепер цілий день тільки те й робити, що митися, - Женька була не в гуморі від проблем, що накотилися. Думала, що на морі рай, а тут  теж свої заморочки.

Женьці дуже подобалося купатися у морі. І навіть більше не плавати, а валятись на прибережній гальці, занурившись наполовину у воду.  Дівчина таку позу називала "крокодильчик". І все ж таки вона завжди чекала тихої години, як манни небесної, бо в цей час Женька могла відкинути будь-яку напругу, пов'язану з відповідальністю за менших інтернатівців, які намагалися весь час нашкодити, побитися, зачепити когось, просто зробити щось неправильно. Під час тихої години можна було писати вірші, читати, спілкуватися з дівчатами по кімнаті. Навіть якщо дівчата просили Женьку співати, їй все одно було приємно.

І от коли Женька зручно лягла на ліжку з випрошеною у Юльки захоплюючою книгою поки що невідомого їй турецького письменника Решада Нурі Гюнтекіна з не менш загадковою назвою «Чаликушу», до кімнати зазирнула Тетяна Петрівна й з усмішкою, що інтригувала, повідомила:

— Романова, ходімо швидше зі мною, Наталія Іванівна кличе.

У Женьки все всередині просто похололо, адже завжди виклики до суворої виховательки закінчувалися доганами, лайкою й покараннями. Дівчинка перебирала в пам'яті всі події, що відбулися останнім часом, і могла впевнено сказати, що поводилася просто ідеально. Якщо не рахувати того випадку, коли довелося тікати від хлопця, що причепився на пляжі. Невже нажалівся? І як Женька не намагалася дізнатися у Танечки всі подробиці її різкого виклику на шляху до холу першого поверху, та тільки посміхалася і, як партизан, мовчала.

У холі, на одному з розташованих навколо круглого столу м'яких крісел, сиділа Наталія Іванівна, на другому - жінка, обличчя якої Женька одразу не побачила, оскільки та була повернута до дівчинки спиною. Але й швидкого погляду було достатньо, щоб зрозуміти – вона тут неспроста. Такої милої, усміхненої та люб'язної Наталії Іванівни Женька ніколи не бачила. Це здивувало, насторожило, а потім відверто налякало. Якби вона була зла й лаялася, Женьці було б спокійніше.

- А ось і наша красуня, - солодко, майже нудотно заспівала вихователька. - Сідай, люба. Ось, знайомся, Тамара Анатоліївна.

У той момент, коли Женька плюхнулася в крісло й опинилася навпроти незнайомки, вона змогла її побачити й відразу ж згадати, де вже зустрічала. Набережна. Тоді вона просто пройшла повз неї, але її образ залишився в пам'яті дівчинки. Так фотограф робить знімок картинки, що сподобалася, щоб розмістити фото у своїй колекції дивовижного й привабливого. Жінка мала зовнішність древньої цариці, чаклунки чи то богині. Створювалося відчуття, що вона сиділа не в потертому від часу та тривалої експлуатації дерматиновому кріслі, а  воссідала як мінімум на троні. Царська пряма постава, довгі поли квітчастого сарафану, хитромудра зачіска, підтримувана шпилькою в формі дивовижної квітки - все це Женьці подобалося, вона ловила себе на думці, що хоче й сама так виглядати, коли виросте. Відсутність косметики на обличчі загадкової візитерки компенсувала яскрава червона помада, що виділяла красиво окреслені пухкі губи. Складені на колінах витончені руки виставляли на огляд пару перснів, але нігті були не нафарбовані й коротко стрижені, хоча Женька очікувала побачити на нігтях яскравий лак у тон помаді. Весь помпезний образ доповнював допитливо-вивчаючий погляд її невеликих карих очей.