ГЛАВА 42 ПРОПАЖУ ЗНАЙДЕНО

Як тільки море заспокоїлося, після традиційної зарядки та сніданку всіх дітей дружно повели на пляж. Кожен санаторій мав свою особисту, обгороджену сіткою ділянку пляжу, з дерев'яними лежаками й пофарбованими коричневою фарбою грибочками-навісами, химерно розставленими за кілька метрів від хвиль, що накочувалися на берег. Як годиться, був білий пункт медичної допомоги з яскравим червоним хрестом на дверях. Майже центром пляжу на чотирьох високих підпорах височіла дерев'яна будка, до якої вели круті сходи. У цій будці сидів, немов юний бог на Олімпі хлопець-рятівник.

Кавказця в стрункому юнакові видавали густе чорне волосся, надто волохаті руки та ноги, зрощені густі брови на переніссі й традиційний акцент. У хлопця був рупор та свисток. Свистів він у тому випадку, якщо хтось хуліганив на березі, а за допомогою рупора він виганяв з води нерозумних плавців, що вирішили доплисти або переплисти буйки. А якщо вже порушник правил поведінки на воді не реагував ні на свисток, ні на вишукану лайку, що доносилася з рупора, тоді злий до чортиків юнак спускався зі свого «Олімпу» й порушнику можна було лише поспівчувати. Звали рятівника Руслан, але для своїх він був Руслік, а для тих, хто не звик морочитися запам'ятовуванням імен – просто «рятівник».

Був Руслік людиною дуже серйозною, іноді надмірно. Ніхто не бачив, як він усміхається, зате лаявся багато й голосно. До його обов'язків входив не лише порятунок потопаючих, а й порядок на пляжі. А коли це був лад там, де багато дітей? Тому лайка, а лаявся Руслік смачно, зі знанням справи, рятувальника раз у раз долинала як просто так, дуже голосно, так і в рупор.

Але кінь на чотирьох ногах теж спотикається. «Ахіллесовою п’ятою»  Русліка цього сезону виявилася… Наталія Іванівна. Ага, саме вона, Криса. Ось як побачив її вперше – забув про рупор, про те, що на роботі, про все на світі. І всю лайку теж забув. Взагалі здавалося, що дар мовлення втратив. А з'явилася, слід сказати, Наталія Іванівна досить ефектно. Спочатку зграйкою на пляж вбіг весь загін, попереду якого  поважно й діловито йшла Наталія Іванівна, а замикаючими були десятикласниці Лідочка та Зоя.
Загін Танечки прибув на пляж трохи раніше й встиг розташуватися, тож змогли побачити доленосну зустріч рятівника Русліка з Наталією Іванівною в усій красі. Якщо Танечка намагалася перекричати захоплені крики дітей, які побачили нарешті море, пояснюючи, де ті повинні розташовуватися, оскільки негласно між вожатими загонів було розподілено територію пляжу. І навіть той факт, що їхній загін прийшов після сніданку першим на пляж, не давав приводу розташовуватися будь-де. Наталія Іванівна чинно завела своїх малюків і ті, наче запрограмовані маріонетки, виконували всі її вказівки дуже точно, чітко й з боязню зробити щось не так.

Ті, що прудкіші, миттєво зайняли кабінки для перевдягання. Наталії Іванівні ця кабінка була не потрібна, бо купальник продумана тітка одягла ще в кімнаті, а на нього натягла футболку та спідницю. Тепер жінка швидко, ніби в армії, скинула футболку, зняла спідницю й, поставши у вдалому для  її красивої фігури червоному купальнику, зайнялася своїм волоссям. Спочатку вона розчесала водоспад кучерявого пшеничного волосся, потім повільно зав'язала його черепашкою й закріпила шпильками на маківці, щоб волосся не намочилося, коли вона плаватиме. Так, Наталія Іванівна мала перевірити особисто, яка вода й чи можна дітям у ній плавати.

Як Афродіта, жінка увійшла в морську воду й попливла, наче справжній плавець, швидко віддаляючись від берега. А в цей час усі інтернатівці (і не лише) роти роззявили від такого видовища. Ніхто ніколи не бачив Наталію Іванівну роздягненою. Одяг вона завжди носила безформений, сіро-коричнево-бляклий, тому ніхто не підозрював, що ховається під цим одягом. Усі звикли її бачити злою та незадоволеною, що «з'їдало» всю зовнішню красу виховательки, якою природа все ж таки нагородила її. Більше того, природа щедро відважила їй чарівності та шарму. Необхідно було вирватися жінці зі звичного середовища, щоб усі зрозуміли, що вона ще «нічого».
- А нехіло наша Криса гребе своїми лапами, - заявила Марина, теж приголомшена, що ненависна вихователька взагалі вміє плавати.

- У неї другий розряд з плавання, - ще більше здивувала Танечка, потім згадала, що все ж таки вожата й «наїхала» на помічницю, що зарвалася, - і не Криса, а Наталія Іванівна. Ще раз почую, покараю. А якщо вона почує, тобі й мені влетить.

– Вдуплилася, не тупа. Заткнулася й дихаю в ганчірочку, - погодилася Марина. – Пункт перший – начальник завжди правий, якщо начальник неправий – дивись пункт перший. Я теж поплаваю, можна?

– Можна, але не довго. І далеко не запливай, - розпорядилася Танечка й сумно поглянула на Женьку, що сиділа під дерев'яним грибком у легкому халатику й щось записала в невеликий блокнотик. Женьці не можна було плавати й засмагати, бо ще не минули критичні дні, але писати вірші ніхто не забороняв. А вони  на пляжі прекрасно писалися:

А з мене вірші так і ллються
Чарівним водоспадом слів.
Звідки ж слова оті беруться?
Мабуть, з полів, лугів, гаїв.

Хто вклав у мене ті слова?
Навіяв даром віршування?
Пишу, і мова та жива,
Не знаю: дар чи покарання?

Усе бринить в душі, співа,
І на папір слова так просяться,
Ой доле, небо в молитвах,
Мені все сцена з мікрофоном маряться.

 Періодично Женька блукала босоніж по краю берега й збирала красиві черепашки, а також шліфовані скельця.  А ще ловила зачудовані погляди відпочивальників, соромилася тих поглядів й відводила свої гарні очі в бік моря. Вона мріяла про той день, коли зможе, як і всі, плавати у солоному морі, насолоджуватися лагідними обіймами водяної стихії.

Справжнім пляжним шоу виявилися стосунки Наталії Іванівни та рятівника Русліка. Хлопець давно стежив за тіткою, що професійно плавала, і все намагався знайти привід, щоб звернути її увагу на себе. Навіть спустився зі своєї будки й зробив показовий заплив до буйка, встановленого за кілька метрів від берега. Виліз на буйок, стрибнув з нього й торпедою приплив до берега. Наталія Іванівна сприйняла цей заплив як інструкцію до застосування – теж попливла до буйка. Але не встигла вона навіть доплисти до буйка, як почула в рупор: