ГЛАВА 41 БРЕХНЯ І ПРАВДА

— Ти чо там наробила вже, Женьок? Це навіть не прикольно, - вся змилена від швидкого бігу сходами вгору, Марина увірвалася до кімнати й просто очманіла від того, що Женька вальяжно розляглася на своєму ліжку й, судячи з усього, читала черговий романчик про гарне й чисте кохання з величезними перешкодами на шляху добрих і порядних, але нещасних героїв. У кімнаті більше нікого не було – усі пішли на пляж. Новоприбулі чекали на медичне обстеження й тільки після цього могли розраховувати на дозвіл відвідування пляжу. А ще чекали, поки видадуть купальні речі.

— Нічого не творила, - відповіла дівчинка, але психологічну напругу видали її різкі рухи. Вона підскочила з ліжка, ніби встрелена струмом, навіть книга закрилася, добре, що на останній сторнці передбачливо лежав календарик, який виконував роль закладки. Марині цього було достатньо, надто гарно вивчила подругу за роки спільного проживання в одній кімнаті.

— Тоді якого рожна санаторієм блукають троє мужиків і тебе уперто шукають? - витріщивши свої зелені очі, Марина більше, ніж була впевнена - Женька щось утнула, як пить дати щось зробила не те й традиційно партизанить.

– Мене? Чоловіки? Троє? Як мене? Нічого не наплутала? Точно мене? Жень же ж багато…

— Вони не називали твого імені, але описували точно тебе. Жень, не так багато у своєму житті й у цьому санаторії я бачила смаглявих красивих дівчаток з довгим чорним волоссям та синіми очима, – чітко промовила Марина ту фразу, яку почула від тих, хто шукав. - Волосся ще хрін з ним, а сині очі тут тільки в тебе! І в них твої капці були. Колись, чо наробила?  Не через тапки ж вони тебе шукають, щоб віддати? І де ти їх примудрилася згубити?

Женька миттєво згадала хлопця на пляжі, у якого залишилися її капці й запитала змовницьки Марину:

 – А чо за мужики? Які вони?

— Двоє старих, а один молодий, такий симпатичний, капець! Неголений, щоправда, і діловий до одурі. У багатьох питав, чи не бачили ми таку й таку. Я тебе відмазала, сказала, що знати не знаю. Й інших затюкала. Ми приїхали нещодавно і є шанс, що тебе не багато хто бачив. Але якщо вони нарвуться на когось, хто тебе знає і він ляпне, то сама розуміш…. Наприклад, дівчат з твоєї кімнати, наші теж можуть проляпатись... Я їх попередила, щоб могила, але ж ти дрібних знаєш, крисячити їм не вперше.  Що ти зробила, колись, цікавість аж згризла все м'ясо до кісток, - майже благала Марина.

— Та нічого такого в принципі не робила. Цей, як ти сказала, симпатичний, поліз біля моря мене по щоці гладити, казати, що гарна, що він таку шукав, ну я й з'їздила йому по ногах та ще десь зарядила... я не сильно... потім тапками запустила й втекла. Він погнався за мною. Не наздогнав… Слабак!

— І це ти називаєш нічого не робила? Ніхрєна собі, віддубасила мужика й книжку лежить – читає. Не наздогнав, але прийшов і вперто шукає. Вважай, що наздогнав. Ось чого ти не можеш без косяків? Якого дідька ти до моря поперлася? Сама? І мені нічого не сказала? – бубоніла ображено Марина.

—    Подивитися. А що? Я туди й назад, швиденько. Моєї відсутності ніхто не помітив, здається, – не розуміла Женька, у чому кримінал.

—    Тепер відправлять кудись подалі, а такий відпочинок намічався, - лякала Марина і без того вже перелякану Женьку.

—    Ну і нехай. А чого він до мене чіплявся? Сам винен! - Женька не бачила своєї провини в ситуації, що склалася. – Якщо що, я скажу, що чіплявся. Йому теж перепаде.

—    Ага, потім доводитимеш, що не верблюд. Я думаю, тобі заникатися треба хоча б на якийсь час, поки вони не звалять із санаторію. Сиди в кімнаті та носа нікуди не потикай! На обід – не прись, я принесу, що можна буде взяти. Таньці скажемо, погано тобі. На тлі останніх подій вона тебе оберігає й загалом нормальна така, миритися з нею можна. Своїм скажи, щоби не видавали. Наплети чогось казково-жалісного, цукерок там наобіцяй. Наші, дасть Бог, не скажуть. Може, пронесе. Але якщо нарвуться на  Крису – пиши заповіт на свою рожеву кофтинку. 

Марина зі своєю тактикою та  стратегією мала рацію – Стас з'явився перед обідом в їдальні й уважно розглядав усіх дівчаток. Звичайно, Женьки він там не побачив, оскільки вона залишилася в кімнаті. Якщо Женька стрибала від радості, що непрохані гості пішли ні з чим, Стас від розчарування мало не плакав.

— Блін, я був певен, що вона тут. От западло, доведеться повертатись у приватний сектор і там розпитувати, – озвучував він плани на вечір. Борис і Геннадій із невдоволенням зиркнули на Стаса, виходячи за огорожу санаторію та прощаючись із охоронцем. Вони-то думали, що операція «Пошук чорнявої синьоокої красуні» закінчилася, але Стас не збирався здаватися.

— Стасік, ось ти шукаєш цю дівчинку, яка так агресивно з тобою повелася. Знайдеш, а вона не захоче зніматись… Що тоді? І, судячи з її поведінки, цей результат вірогідніший, - сказав Геннадій. - Вона взагалі того варта, щоб ми так кипішували?

— Коли я її знайду, а я це обов'язково зроблю, ти зрозумієш мене. Її просто треба бачити. Словами я тобі не зможу описати її зовнішність гідно. А як її вмовити на зйомку, не сумнівайся, знайду спосіб, у жінках я знаюся. У мене Лєрка, сестричка її віку є, і чим ці дамочки живуть – знайомо. Взагалі, Гена, не її треба вмовляти буде, а тата з мамою. А тут питання ціни, і лише ціни. Судячи з її взуття, маємо справу з пролетаріатом. Та й прикид у неї був поганенький, тому вмовлю я їх, Гена, як пить дати, вмовлю. А вони своє чадо гарне, але, блін, надміру дике, знайдуть спосіб умовити. Тільки б її знайти, - Стас пильно вдивлявся в перехожих, рішуче прямуючи до провулку, де втратив синьооку. Він боявся озвучити Гені та Борису свою найстрашнішу гіпотезу, яка колупала його мозок уже кілька годин. Мабуть, думка передалася телепатично, бо Борис її озвучив:

— А варіант, що вона поїхала, ну, відпочинок закінчився й дівчисько з родаками звалило – не розглядаєш? Ось ми тут паримося невідомо  якого лішого….

— От каркати обов'язково? – не витримав Стас. – Якщо навіть і так, то треба зараз зробити максимально, щоби потім не шкодувати. Якщо ви втомилися, не тримаю, можете у своїх справах йти, - здогадався хлопець, чого дорослі дядьки затіяли скиглення.