ГЛАВА 35 ПАСТКА

Перше травня завжди проходило урочисто та яскраво. Одразу після сніданку інтернатівців вишикували колоною у дворі. Діти тримали в руках хто що: повітряні кульки, прапорці, транспаранти, гілки берези з паперовими квітами. Вже потім колону інтернатівців приєднали до такої самої колони з міських жителів, і весь цей парад пішов прямо за місто, до пам'ятника загиблим воїнам, де відбулося урочисте покладання квітів, мітинг, і голова міста виголосив промову, яка була традиційно довгою та нудною. Проте після неї можна було вирушити до міського парку, де в цей день працювали  безкоштовні атракціони. Щоправда, не всі.

Спеціально до цього дня у парку було відкрито дитячу залізницю. Невеликий паровозик із п'ятьма вагончиками їздив справжньою, але меншою, ніж звичайна, залізницею, прокладеною по периметру всього парку. Були навіть зупинки. Цей атракціон був платним, але Васька з Воцою накопичили грошей, тож із задоволенням прокотилися разом із Женькою аж  два кола. Потім пригощалися морозивом із вишневим джемом та слухали виступ міської групи на тимчасово спорудженій естраді. Женька підспівувала, коли знала пісню.

Якоїсь миті щаслива Женька відчула на собі пильний погляд, озирнулася довкола й побачила неподалік Сірого. Хлопець палив  цигарку й, побачивши, що його помітили, помахав дівчинці рукою, при цьому нахабно посміхнувшись. Женьку так і підмивало показати йому язика чи дулю, страшенно кортіло, але Васька вчасно перехопив їхні погляди й попередив:

- Не звертай уваги. Він тебе провокує. Вдай, що не бачиш. Тобі типу пофіг.

- Та що ж таке, ніде без цього індика не обходиться, - тепер уже кипів Воца.

- Вован, ти хоч не починай, га? Ми що, свято маємо зіпсувати через цього удода? Ти закипиш, поб'ємось же. Його шавки точно десь по кущах лазять. Давно пику тобі не били?

- Блін, руки сверблять пику розбити цьому цапу усміхненому, - процідив крізь зуби Воца.

- Тоді айда в тир, пар спустимо. Уявиш, що Сірого пальнув. Може, яку цяцьку Женьці виграємо, - запропонував Васька, і всі троє вирушили до тиру - улюбленої розваги не лише на свята, а й у будні.

Містяни розважалися в парку допізна і не знали, що не так далеко від їхнього містечка в поки що невідомому місті Чорнобилі всього чотири дні тому, в ніч проти 26 квітня, вибухнув четвертий реактор Атомної електростанції. Оголосять про аварію та підвищений радіаційний рівень вже після першого травня. До оголошення містечко загрузне в подіях меншого масштабу, але не менш трагічних.
            ****
 Заспівавши вже лежачи в ліжку  пісню «Альоша» для дівчат, повторивши спів «на біс» двічі, Женька нарешті вляглася пізнім першотравневим вечором, обійнявши свого ненаглядного кота Ваську разом з невеликим білим плюшевим ведмежатком, якого виграв їй  у тирі Васька. Вона згадувала весело проведений день і розуміла – безсовісно щаслива. Така велика порція задоволення її завжди лякала, бо ще від циган чула, що життя, як зебра: за білою смугою йде чорна, і її товщина буває більшою за білу, лякаюча глибина - страшніша.

Дівчинка довго не могла заснути, все думала, будувала подумки всілякі варіанти своєї подальшої долі. Давно минули часи, коли її дитячу голівку захопили райдужні мрії про те, як її знаходять батьки, які втратили свою дитину і наполегливо шукали багато років, цілують, обіймають і дарують їй найзаповітніше – сім'ю. Женька зжилася з думкою, що її покинули, що вона виявилася зайвою. Тепер треба було йти по життю самостійно, змирившись з тим, що успіх – це дев'яносто п'ять відсотків поту і лише п'ять – удачі. У її мріях нічого тепер не малювалося без Васьки. Він завжди посідав важливе місце. Раніше продуманий план тепер Женьку не влаштовував. Відповідно до початкового плану спочатку мав влаштуватися Васька, а вона почекати і потім приїхати на все готове, щоб бути завжди-завжди разом. Модель поведінки Ассоль з «Пурпурових вітрил». Проблема в тому, що Женька відверто не  відповідала образу Ассоль. Сидіти та терпляче чекати – це не її сценарій. І Женька вирішила діяти. Ні, вона не чекатиме, доки Васька поговорить з Олександром Вікторовичем. Женька вирішила поговорити з самою Ангеліною Анатоліївною та переконати її «збагрити» незручну вихованку куди подалі вже цього року, а не через два роки.

Другого травня Женька за графіком чергувала у їдальні. На неї мило було подивитися: біленький фартушок, дві чорні кіски, бо кухарки змушували зав'язувати волосся і ховати його під хусткою, гарний настрій. Усі любили, коли чергувала Женька, бо вона обов'язково влаштовувала щось смішне, перевертала звичайне чергування на виставу.

- Бажаєте супчика чи ні? – артистично питала вона хлопців-старшокласників, що посідали за дієтичний столик. Ті лише посміхалися. Сміливіший Олег, помітивши, що Васька з Воцою ще не прийшли, вирішив дозволити собі вільність і вигукнув:

- А щось гаряче? Окрім супчика?

- По лобу ложкою. Можу половник на кухні попросити, - відповідала Женька хлопцю, що зарвався. Зазвичай Олег не базікав зайвого, але  цього дня агресивність з нього так і струменіла, розв’язавши язика. 

- Чергові взагалі припухли. Ми тут жерти хочемо, а вона  базікає. Ворушилася б, - це дозволив собі роздратовано сказати десятикласник Юрка. Хлопець останнім часом постійно іронізував у бік Женьки. Проходячи повз, Женька різко посунула столик, за яким сидів Юрко. Хлопець скривився від удару краю столу в живіт.

– Нерівно стояв! – спокійно пояснила свої дії. - Вибач!

- Фіфочка, рухай далі свою жо**, а не столи! Я довго суп чекатиму?
Женька неприродно-солодко посміхнулася, примірявши маску байдужої чемності, й пішла на кухню. Всередині усе кипіло, мозок активно придумував помсту. Хлопці, що сиділи поряд за столом, здивовано перезирнулися й почали знущатися з Юрка.

- Нічого не відповіла? Це означає, що ти влип, паря! Зараз Кувшинов тобі язика відірве. А Ладов і вуха повідриває, бо надто сама Женька спокійна, як удав.

- Ой, боюся я сильно, - Юрко сердито глянув на Женьку, що зникала в дверях роздавальної й перевів погляд на вхід - там реально з'явилися Кувшинов з Ладовим. Як Юрко не хихотів, але з його блідого обличчя було видно, що забоявся.