ГЛАВА 30 ЗМІНИ

В кінці третьої чверті відбулися серйозні зміни. По-перше, у п'ятнадцятій кімнаті з'явилася нова мешканка – Галя. Її переселили з двадцятої кімнати, бо там дівчинку постійно кривдили співкімнатниці, тому вона вже давно просила вихователів про переселення куди-небудь. Галя зайняла колишнє Оксанине місце – ліжко поряд із Женьчиним. Марина була незадоволена таким поповненням. Відверто кажучи, вона була б не проти, якби зайве ліжко взагалі прибрали, але керівництво мало інші плани.

—    Ото нам тільки цієї Галі тупої  не вистачало. Розкриє рота і дивиться, як ідіотка. Немов  до жирафа усе доходить, а іноді й мимо пролітає, - обурювалася вголос Марина, доки  Галя десь  бігала й не могла все це чути. - Вона ж на рік нас старша, але таке враження, що коза козою! Ображали, бачите її… Таку гріх не образити… Дай Боже мені її не прибити, як міль сіру набридливу. Бісить уже своїм виглядом придуркуватим.

—    Марино, вона просто повільна, але цілком нормальна, - захищала Галю Женька.

—    О-о-о, наша Мама Тереза взялася цією нікчемністю опікуватися. Тобі кота мало, то ще й з Галею сюсі-пусі розводь. Зойка розповідала, що вона до неї як прилипла, так і в туалет разом ходили. Не кажи потім, що я тебе не попереджала, – роздратовано сказала Марина.

Галя, відчувши, що лише Женька до неї ставиться доброзичливо, справді почала за нею ходити, як песик. Збоку здавалося, що Женька замінила Галею Оксану, але насправді все було інакше: Женьці було шкода дівчинку, яку всі поголовно ображали, адже вона була надто доброю й трохи наївною. Галя легко створювала для себе кумира за принципом «хто погладив – той і добрий, з тим я завжди буду поруч». На даний момент вона прилипла до Женьки. Благо, Галя навчалася у дев’ятому  класі, а то б і на уроках ні на крок не відходила від Женьки. Обмеженість Галі Женьку не дратувала, бо вона бачила, як та чудово грає у виставі. А Женька цінувала у людях талант і добре серце. 

Друга зміна теж була відчутною – у школі Женьку пересадили від Сашка з третьої парти середнього ряду на першу парту від вікна. Класний керівник Марія Сидорівна принципово виконувала план з перевиховання та навчання тих, що відстають.  Раніше Женька сама перебувала в лавах цих відстаючих, які вимагали опіки, і їй в якості опікуна підсадили Сашку. Хлопець постійно робив за Женьку половину самостійних і контрольних. Але поступово щось та й розказував, показував, пояснював.  Тепер Женька сама вибилася в хорошисти, а значить - готова була вчити й навчати інших. Так вважала Марія Сидорівна, а вона була вчителька суворої вдачі, з нею ніхто не сперечався. Що вирішила і сказала – закон!

І якщо класний керівник сприймала першу парту як заохочення, то діти в класі її розцінювали покаранням, оскільки сидіння за першою партою вимагало не просто хорошого ставлення до навчання, а відмінного. Женька що, вона вже зрозуміла, що знання за плечима не носити, і вони в будь-якому разі дуже знадобляться. От тільки сусід по парті Костя Чабаненко цьому аж ніяк не сприяв, оскільки вчився погано, і поведінка у хлопця теж була огидною. За інерцією Сашка все ще передавав записки з варіантом Женьчиної самостійної чи контрольної – звичка кількох років дуже вкорінилася. Женька вирішувала приклади й задачі  сама, але звіритись для впевненості не завадить. Женька теж Сашку в біді не кидала - малювала різні малюнки і конспекти списувати теж давала, адже вміла швидко записувати за учителями їхні основні думки.

Третя зміна вразила Женьку, як і всіх мешканців інтернату, більше, ніж пересадка за першу парту та Галя на сусідньому ліжку разом узяті – з'явився новий вчитель фізкультури. Вчителі не дуже прагнули працювати в інтернатській школі, тому вакансій вистачало. Відсутність вчителя фізкультури відчувалася особливо гостро, оскільки в розкладі уроків замість «фіз-ри», де діти могли пострибати, побігати та розім'яти кісточки, стояли заміни на інших викладачів, а ті у свою чергу проводили такі уроки, які самі викладали. Рідко хтось із вчителів, яким випало заміняти фізичну культуру, виводив дітей у двір і влаштовував рухливі ігри. В принципі, дітям і не треба було щось влаштовувати, вони самі хапали м'яча, швидко ділилися на команди  й починався футбол! Хто не хотів грати у футбол – стояв неподалік або сидів на лавці. Але таких було мало, зазвичай, то були діти, у яких щось боліло чи то почувалися зле.

Щойно закінчився урок математики. Всі метушливо здавали зошити з самостійною роботою і тепер дізнавалися один у одного, що в якому завданні у кого вийшло. У кого відповіді збігалися, стрибали, раділи, кричали "Ура!" У кого щось не зійшлося, рвали чернетки, надувались, доводили, що невелике відхилення думки призвело до такої величезної помилки наприкінці. Женьці було байдуже, що там вийшло, вона помчала до бібліотеки за новою книжкою, розраховуючи на заміні почати читати щось нове та цікаве. А в цей час до кабінету математики вбігла збуджена Алка – староста класу – і з витріщеними очима оголосила неймовірну новину:

—    Народ, фізра буде! Новий учитель! Сказав переодягатися!

Все, математика була забута. Почалися обговорення нової проблеми – фізкультури. По-перше, у п'ятницю фізкультура стояла у розкладі п’ятим  уроком, тому всі просто йшли на самопідготовку. Який це учень і в якому столітті тішився перспективою ще одного уроку, нехай навіть це буде фізкультура? Ні, ну пограти в шашки чи шахи, кидати чимось у мішені, пострибати – це нічого. Але щоби треба було переодягатися й виконувати усі необхідні нудні рухи? Це була справжня новина. Темно-сині спортивні костюми, видані у вересні, лежали у дитячих шафках мертвим вантажем, тож пішли, взяли та переодяглися. Прийшли на урок до спортзали переважно для того, щоб на власні очі побачити, який той учитель фізкультури. Особливо шушукалися дівчатка, яким катастрофічно не вистачало вчителів-чоловіків: з географії та з біології вчителі-чоловіки, а то все жінки – не цікаво.

Вчителем фізкультури виявився русявий симпатичний юнак. Вигляд у нього був дуже спортивний, і з першої хвилини уроку, як тільки Олександр Вікторович вишикував усіх у шеренгу, попросив розрахуватися на перший і другий, зробити повороти праворуч, ліворуч, кругом, діти зрозуміли, що він налаштований вести уроки серйозно.