ГЛАВА 29 КОШЕНЯ

Дівчата з самого ранку відчули, що Женька якось не так поводиться, як завжди: всім грубіянить, дивиться вовком і відверто недоброзичлива. Коли Катя попросила олівець, щоб швидко домалювати домашнє завдання, бо свій треба було ще підстругати, Женька відкрито гаркнула:

- Обійдешся!

- Взагалі збрендила. Вчора ревла, як корова, а сьогодні зла, як пантера, - Марина вивчаюче подивилася на Оксану, яка ще з вечора зібрала всі свої речі й тепер перетворилася на суцільне очікування. Дівчинка розчесала своє волосся, зав'язала його в дві кіски й приготувалася відносити постіль кастелянші. Марину бентежив той факт, що Оксана весь час винувато відводила очі, немов тікаючи від її наполегливого німого питання.

- Про що це ви з Женькою тріпалися пів ночі? – не витримала Марина.

- Багато про що, - гордо відповіла дівчинка. – Якщо ти хочеш знати, чому вона образилася, то я думаю через листи…

- Які листи? – перелякано спитала Марина.

- Ті, що ви їй писали, й змусили повірити, що є якийсь хлопець, закоханий у неї по самі вуха, - вирішила сказати правду Оксана, хоча розуміла, наскільки це небезпечно.

У кімнаті запанувала гробова тиша. Навіть Олена сіла на ліжко, кинувши його застилати.

– Амбець! Тепер нам життя не буде. Якого диявола ти їй розляпала? – накинулася Марина на Оксану. Але та, мабуть, була готова до такого нападу, тому гордо заявила:

- Ось такого! Мені її шкода стало. Неправильно те, що ви гралися з її почуттями.

- Жалко їй стало. Ти поїдеш, а нам як? Ото вже удружила, подруго, нічого не скажеш, - Катя підійшла до Оксани й легко штовхнула дівчинку.

- Спокійняк! – гаркнула Марина на правах нової старости та лідера кімнати. - Здається, Женька вчора ревіла через того вигаданого. Ми все ж таки по-свинськи з нею вчинили. Я роздерла б того, хто мені таку заподлянку підсунув. Треба вибачитись.

  Доки Марина з дівчатами вирішували, як спокутуватимуть провину, Женька прийшла до Васьки й розповіла йому всю історію з вигаданими листами: від початку до кінця. Хлопець був відверто здивований, але тепер він знав, звідки взявся цей стрімкий роман. Женька знову плакалася йому, як подружці, а він намагався вилікувати її душевну рану.

- Вась, а що мені з ними робити? Ти ж читав там книжки про інквізицію у середні віки… Що там таке слушне? Палець відрубати чи язика висмикнути? - іронізувала Женька. Насправді вона й накричати на дівчат до ладу не змогла б.

-Жень, всяке буває. Вони пожартували. Ти теж вмієш? Чи не так? – намагався заспокоїти Васька. - Зате побачила, які бувають піжони.

- Я їм таке влаштую… - злилася й накручувала себе Женька. – Пожалкують триста разів, якщо не більше. Падлючі істоти. І це я з ними в одній кімнаті стільки років жила. Лєнкіну улюблену кофточку роздеру для початку...

- Навіщо мститися? Будь розумнішою. Просто ігноруй, – радив Васька.

- Не хочу! Ти б пробачив?

- Напевно, ні, - зізнався Васька.

- Ото бачиш. Я вже придумала, кого і як дістану. Буде весело. Повір мені.

- Даремно ти  це все  затіваєш. Але відмовляти не стану, сама маєш зрозуміти, що проблема в них, а не в тобі.

Женька з Ваською сиділи в хлопчачій кімнаті, де, окрім них двох, нікого не було. Раптом до кімнати вдерся Сашко Довгополенко і, побачивши Ваську і Женьку, з  трохи розгубленим виглядом почав щось шукати у своїй тумбочці.

- Щось трапилося, Сашко? - запитав Васька.

- Та там наші кошака ганяють. Прибити хочуть. Він напівдохлий.

– Як прибити? - Васька не встиг вимовити ці слова, а Женька вже вискочила з кімнати. Хлопці помчали за нею.

Вихідні в інтернаті завжди проходили активно. Майже завжди була бійка або сварка, тому в понеділок на лінійці завжди було про що поговорити й кого за що покарати.

 Дівчатка з п’ятнадцятої кімнати були всі по своїх місцях: ось-ось мали забрати Оксану. А ще всі відчували себе ніяково: Оксана через те, що їде, Марина, тому що дозволила своєму бридкому его експериментувати з почуттями іншої людини, Катя і Олена почували себе маріонетками в руках Марини, Віці було просто погано, думала, що занедужує. Але всі терпляче чекали повернення Женьки, а заразом готувалися до вишуканої помсти за свій ганебний експеримент.

Раптом двері просто знесли, наче їх  ніколи не було. На їхньому місці з'явилося кілька хлопців і Женька в центрі.

- Ви що, припухли взагалі? – Марина не встигла підібрати зі свого блатного арсеналу слова до  відповідної ситуації. Дівчата мовчали, шоковані стрімкими подіями.

Женька плюхнулася на своє ліжко, і всі побачили, через що трапився весь цей шум-гам. У Женьчиних долонях лежало маленьке облізле кошеня. На тварину було шкода дивитися через її нещасний вигляд. Хлопці намагалися відібрати у Женьки цей страшний клубок вовни, але вона відбивалася, як могла.

- Це Барсук його впіймав. Віддай! – кричали Женьці.

- Щас-с-с-! – нахабно вигукнула у відповідь красуня. Марина, намагаючись реабілітуватися за історію з лжекавалером, підтримала Женьку:

- Стас, стрибай боком, а. Відвалили всі! І двері щоб назад приробили, а то у ваші кімнати теж повиламую!

Хлопці не звертали уваги на погрози Марини, а продовжували ганятися за Женькою по всій кімнаті. Женька ж, як вихор, за хвилину перетворила кімнату на Мамаєве побоїще. Раптом дівчинка швидко заштовхала кошеня в свою тумбочку, закрила її й сіла зверху, щільно підперши дверцята своїми ногами. Хлопці дивилися на неї, загрозливо підходячи ближче:

- Віддай, кіт наш...

– Нє-а. Нема чим зайнятися? Тваринку нещасну мучите? Живодьори!

- Не твоя справа! Віддай кота! – наполягав Стас.

- Пішли геть із нашої кімнати, козли смердючі! – підійшла Марина й почала виштовхувати всіх трьох із приміщення. Марина розуміла, що Стас, Генка і Денис набагато більші й сильніші кожен окремо, а всі втрьох – непереможна гора, причому вкрай нахабна, але намагалася відстояти авторитет старости власним ексклюзивним нахрапом.