ГЛАВА 28 ПОДВІЙНЕ РОЗЧАРУВАННЯ

У п'ятницю Оксана дізналася від директорки, що тітка її зможе остаточно забрати через три дні, але поки що миловидна сорокарічна жінка забрала дівчинку на цілий день, щоб поспілкуватися з нею, налагодити контакт.

Анна Петрівна була двоюрідною сестрою Оксаниної матері. Ще студенткою вона вийшла заміж і поїхала до Одеси, звідки родом був її чоловік. За рік чоловік потрапив у ДТП та загинув. Ганна Петрівна важко перенесла втрату коханої людини, але ще важче було матері її чоловіка – Зої Вікторівні. Ганна Петрівна п'ять років доглядала частково паралізовану свекруху. Багато чоловіків звали її заміж, але вона всім відмовляла. Коли дізналася, що з сестрою трапилося таке лихо й діти потрапили до інтернату, вирішила присвятити себе вихованню сестриних діток, коли своїх Бог не дав.
Ганна Петрівна спочатку нагодувала Оксану, оскільки чула, як погано годують дітей в інтернатах, та й надмірна худорлявість дівчинки їй не сподобалася. Потім повела в магазин і одягла з голови до ніг. Після цього вони спілкувалися спочатку у парку, потім у готельному номері, де зупинилася Ганна Петрівна. Оксана боялася цієї зустрічі, але поверталася до інтернату дівчинка цілком впевненою, що все буде добре, оскільки від тітки залишилося лише приємне враження. І не тому, що в руках дівчинки був цілий пакет нових речей і ще один пакет цукерок, печива та всіляких солодощів для дівчаток по кімнаті, а тому, що душею Оксана відчувала – гарна Ганна Петрівна людина.

Ну, не склалася в неї своя сім'я, палко коханий чоловік рано загинув, а дітей не було, що тут попишеш? Папери на брата Оксани вона вже оформила, тепер закінчувала оформлення документів на саму Оксану, але у зв'язку з якимись непередбаченими затримками, необхідно було почекати кілька днів.

Оксана навіть рада була, що терміни оформлення документів перенесли, тож вона зможе побачити восьмиберезневий концерт, який планувалося провести у Палаці піонерів. Усі номери були конкурсними. За результатами оголошувалась школа-переможниця. У місті було три звичайні школи та школа-інтернат. І між усіма точилася прихована конкуренція. Худрук Танечка страшенно переживала, адже ще ніколи інтернат не стояв так близько до перемоги. Їй страшно не подобалося, що дітей з інтернату вважали неповноцінними та не здатними проявити свої таланти.
Женька хвилювалася не так через концерт, як через тривалу мовчанку Влада. Так гарно писав, говорив, обіцяв, а з того дня, як зустрілися, носа не показав. Женька вже перебрала в голові всі можливі варіанти: захворів, розчарувався в ній, зайнятий навчанням… Женька дійшла до відчайдушного стану й хотіла йти питати, шукати Влада в медучилищі, але гордість та себелюбство стримували її пориви, не дозволяли виявляти ініціативу.
Женька всі очі продивилася в гостей концерту, сподіваючись, що Влад прийде. Концерт розпочався саме зі спектаклю. Як не пророкував Васька провал постановці, де чоловічу роль гратиме дівка, але він не врахував одне «але» - художній керівник Танечка була майстром гримування. Катерину так вдало переодягнули в принцівський одяг,  а ще причеплені вуса й капелюх з пір'ям чудово пасували, так чудово, що всі навіть здивувалися, наскільки симпатичним вийшов Принц. Про Русалочку й говорити не доводилося – Женька нарешті отримала те, до чого в неї лежала душа – акторство. Усі були у захваті, гучно аплодували.

Коли актори вийшли на біс, Женьці подарували квіти - великий букет тюльпанів, але вона лише вимучено посміхнулася хлопцеві, що дарував, сама ж шукала очима в залі Влада. Знайшла Сніжану, помахала їй букетом і пішла разом із усіма акторами за лаштунки. Женька хотіла збігати в зал до Сніжани, але худрук Танечка перехопила її порив і грізно розпорядилася:

- Женю, треба швидко переодягатися, бо у третьої школи надто коротка сценка, а потім твоя пісня чи це танець, загалом твій виступ! Ось як заспіваєш, йди куди хочеш, я маю на увазі - в зал можна буде піти.
Женька засмутилася, але послухалася, бо треба було не лише переодягнутися, а й розчесати волосся. Танечка навіть підвела Женьчині пухкі губки своєю червоною помадою, а на щічки щедро наклала рум'яна.

- Таня, блін, ну, як лялька, слово честі, - Женька дивилася на себе у велике дзеркало Палацу піонерів і вражалася неприродності зайвих фарб.

- Мовчи! Усі хочуть бути такими ляльками, а вона ще не задоволена. Відспіваєш – змиєш. Нам треба перемогти і закрити рота всім цим школам з їхніми претензіями, що ми не маємо талантів. Є у нас таланти, але вони фарбуватися бачите чи не хочуть, - бурчала Танечка, туго зав'язуючи чорний широкий пояс на Женьчиній талії. Довга червона сукня, зшита Женькою до новорічного концерту, чудово підходила до пісні «Циганка». - Ні, ну ти глянь, як справжня циганка! Женько, тобі зі сцени сходити взагалі не можна! На обкладинку журналу б тебе якого, га? Недаремно Кувшинов з ранку до вечора тебе малює.

Музичний вступ пісні «Ворожи» вже почав грати, коли Женька яскравим полум'ям вибігла на сцену та зупинилася біля мікрофона. Її погляд помчав туди, де сиділа Сніжана, гарна, усміхнена. Вона сиділа не одна - поряд був Влад. Душа Женьки стрепенулась і зраділа – він прийшов! Женька схопила мікрофон і заспівала:

Бий, циганко, в дзвінкий бубон,
І танцюй до ранку ти.
Все, що було, все, що буде,
Все залежить від тебе.
На дорозі, на порозі,
В двері стука, в дім ввійде
Багатьом ти ворожила,
То скажи, що там буде?
Ворожи, ворожи,
Воро-воро-жи,
Все, що було, все, що буде
Роз-ка-жи, воро-воро – жи.
Ворожи, ворожи
Воро-воро- жи.

Простягла в долоні вишню,
Не спіши  шалено жить.
Розумієш, так вже вийшло –
Розучилась ворожить.
Сам удар у дзвінкий бубон,
Тишу ночі розірви,
Все, що було, все, що буде,
Лише б не було біди.
Коли слова закінчилися, Женька скинула черевички й пустилася по дерев'яній сцені в такому запальному танці, що ті, хто сидів у залі, теж захотіли танцювати.