ГЛАВА 27 ТЕАТРАЛЬНІ ПИТАННЯ

—    Жень, а хто це був? Не наш, – з цікавістю запитала Віка. Як і більшість інтернатівців, вона побачила Влада з Женькою ще в кінотеатрі, а потім біля входу до інтернату і тепер жадала пояснень.

—    Владік - хлопець із медучилища, - гордо відповіла красуня, розстеляючи ліжко.

—    Та ну-у-у! - протягли в один голос, наче змовившись, дівчата. – Прям так і з медучилища?

—    Так. Це він мені листи писав, а ось тепер ми зустрічатимемося, — додала Женька і, взявши зубну щітку, пасту, мило та рушник, весела пішла вмиватися.
Дівчата перезирнулися, водночас дивуючись і не знаючи, що сказати. Олена пирснула сміхом:

- Ви уявляєте, що ми наробили? - звернулася до всіх присутніх в кімнаті Лєна.

– Так, веселе кіно, – вставила своє слово Катя. - Треба їй сказати...

- Ти що, намахана? - перервала Катю Марина, що весь цей час шукала загублену свою шкарпетку. - Нащо таке кіно переривати? Не дрейф! Все буде зашибісь! Ось це номер, хто міг би подумати. Вона нам ще «дякую» скаже, що з таким кентом звели… Девахи, де моя блакитна шкарпетка, не бачили?

- Ні, не бачили. Тебе кастелянша пришибе. Вічно шкарпетки губиш, – роздратовано відповіла Олена. Їй ця історія із записками вже порядком набридла, та й совість починала підколупувати душу.

- А хлопчик гарний! Вони з Женькою так класно виглядають, - замріяно сказала Катя.

- Так, ми їй шикарного кавалєра підігнали, аж заздрісно. Чого ж казку псувати? – наполягала Марина.

- А ви що, вмиватися не збираєтесь? - у дверях з'явилося усміхнене личко Женьки. Волосся було злегка вологим. - Там малеча в умивальниках пирскається.

- Криси на них немає! - суворо гаркнула Віка, і всі її підтримали. Одна Женька була на боці малечі. Вона б і сама приєдналася до розбійників, але почуття дорослості цього разу взяло гору – стрималася.

Васька намагався домалювати почате зображення синьоокого кота, відчуваючи, що саме це йому допоможе тепер, у цю хвилину, але не міг: перед очима стояла інша картина… І ця інша картина розривала йому серце. Тоді, коли Женька відмовилася піти з ним у кінотеатрі лузгати насіння на останній ряд, Васька простежив за дівчинкою. Він побачив того хлопця. Спершу думав, що засланий від Сірого, насторожився і, коли хлопець відвів Женьку з кінотеатру, пішов за ними. Та згодом був цей поцілунок… Невже Женька його любить? Васька знав, що Женька ніколи не закохувалась. А тут ні з того, ні з сього... Як він це проворонив? І знову очі, сині волошкові очі. І без них нічого немає.А душу щось шкребе. І винна в усьому вона, синьоока.

До кімнати зайшов Воца. Він невдоволено зиркнув на розпочатий малюнок, перевів погляд на Ваську, потім на хлопців у кімнаті й сердито звернувся до друга:

- Кидай того олівця! Ходімо, перетремо дещо.

Мовчки пішли на горище. Там було тихо та спокійно. А головне – жодного зайвого вуха.

- Ну ти даєш. Малює він, блін. Айда цьому красеню морду зіпсуємо. Медик паршивий, - Воца був у курсі всього і переживав не менше, ніж Васька.

- Ні, Вова, це безглуздо. Вона його, мабуть, любить, — скоріше себе намагався переконати Васька. – Вона б не цілувала, якби не кохала. Адже ти знаєш, як з нею важко.

- Вона любить, - перекривив Воца. - І ти віддаси її якомусь пацану з медучилища? І ти зможеш? Та над тобою остання курка сміятиметься! Ти ж сам себе зведеш. Можеш, звичайно, включити шляхетного, але я не збираюся.

- Ти маєш рацію, - Васька якось раптом чітко зрозумів, що може втратити Женьку. - Але як потім їй у вічі дивитися?

- Придурок. Як ти дивитимешся їй у вічі, коли цей піжон її образить? Я не вірю в чисте кохання цього медика до інтернатівки. Поговорюють, що цей кретин на неї ставки зробив. Не дозволь йому посміятися з неї. Наші дівки – і точка! Пішли морду бити!

 Слова Воци вразили та відродили Ваську. Вже наступного дня вони з Воцою не пішли на уроки, а вирушили до медучилища, де без особливих зусиль знайшли Влада. Розмова була короткою, з елементами невеликої бійки.

- Підійдеш до неї ближче, ніж на два метри, уб'ю, - додав Воца, і хлопці пішли, поспішаючи встигнути на останні два уроки, - фізкультура все ж таки, поки не було вчителя, дозволяли грати у футбол.

***
  
Минуло два дні, а Влад не з'являвся. Женька почала турбуватися. Відволікали репетиції, оскільки тривала підготовка до святкування восьмого березня. Женька мала традиційно співати й танцювати. Всі знали, що і без репетицій вона чудово заспіває, а ще краще станцює, але репетиції давали можливість ще й ще чути її гарний голос, дивуватися природній грації та пластиці. А ще Галина Степанівна запропонувала зробити театралізовану постановку.

- Яка постановка? - боялася педагог-організатор Танечка, адже часу дуже мало залишилося, та й сценарій кроїти знову та знову їй пристойно набридло.

- Та взяти можна будь-який твір. Казку. "Попелюшка", "Золотий ключик". А «Русалонька»? Прекрасна казка про кохання… – наполягала вихователька, за сумісництвом вчитель малювання Галина Степанівна. - Я можу допомогти.

- О-о-о! А давайте «Русалоньку». Женьку на роль Русалоньки. Підходить! Її Кувшинов русалкою весь час малює, - в один голос заволали дівчата. Женька, яка чула, як їй швидко «посватали» роль, почала відмовлятися:

- Та ви що, ніякою я русалкою не буду. Не хо-о-о-о – чу! Ні, - відмахувалася красуня, але її все ж таки вмовили. Галина Степанівна наговорила дівчинці безліч компліментів щодо її акторських даних, які потрібно реалізовувати, розкривати і таке інше.

Увечері шостого березня, коли Васька переступив поріг п'ятнадцятої кімнати, дівчата першими йому повідомили, що Женька тепер – актриса.

- Ти уявляєш, я – русалка. Ні, ну ти можеш уявити таке? Жах! Це буде ганьба! - дівчинка награно обурювалася, хоча всі бачили - сама не проти побути акторкою.

Чи Васька не уявляв її русалкою? Навіть малював. І неодноразово!

- Не метушись, у тебе вийде, - усміхнувся хлопець.