ГЛАВА 26 ПОБАЧЕННЯ

Кожна нова записка від незнайомця все більше змінювала Женьку. Тепер вона чистила й упорядковувала свої речі, щоб не потрапити  ЙОМУ на очі неохайною. І дуже страждала через латку на шкільному фартушку, перешитому зі старого. Женька боялася, що ВІН помітить цю латку, і стане до неї ставитися з презирством. Ой, скільки вона робила дурниць, коли бачила хлопців із медучилища. У кожному вона бачила того невідомого закоханого, який пише їй записки. А Женька збирала ці записки в гарну коробочку та ховала від сторонніх очей, як найбільший скарб. Бо там були красиві слова, адресовані саме їй.

Дівчата по кімнаті обговорювали кожну її реакцію на записки та чекали, коли Женька зізнається, розкаже. Їх і самих уже почав обтяжувати жарт, що сильно затягнувся. Але вони боялися викриття, адже розуміли – Женька просто так їм це не подарує. От якби сама Женька здогадалася, тоді б інша справа… Але, не тут було. Є дівчатка, чия сором'язливість настільки велика, що з ними можна чинити так, як вам хочеться — вони абсолютно безпорадні, тому швидше витерплять усе, що завгодно, ніж довіряться комусь. Такою була Женька, хоча зовні створювала враження жвавого бойового дівчиська-шибайголови.

Якось дівчата по кімнаті написали чергового листа, в якому «таємний шанувальник» згадав, що навчається у медучилищі та щовихідних їздить третім автобусом додому до батьків. Дівчатка навіть не підозрювали, що своїми вигаданими листами від неіснуючого шанувальника розбудили в Женьці жінку, вийняли на поверхню все те прекрасне, що довго теплиться в кожній дівчині до певної пори. І раптом все це виходить на поверхню, вражаючи оточуючих, змінюючи саму власницю прихованих резервів.
Отримавши записку в п'ятницю, Женька ледве дочекалася неділі, й увечері помчала до зупинки третього автобуса, яка була неподалік від гуртожитку училища. Женька точно прорахувала, що саме цим рейсом юнак мав повертатися назад, з дому, оскільки коли він їхав – вона передбачити не могла.

Красуня уважно оглядала всіх студентів, які виходили із салону ікарусу – багато хто з них їздив на вихідні додому.

 Дівчинка хотіла впізнати ЙОГО за поглядом, але це виявилося завданням складним. Женьку не можна було назвати непомітною, тому всі дивилися на неї з подивом. І раптом сталося те, чого не очікувалося. Серед інших пасажирів автобуса вийшов гарний хлопець зі спортивною сумкою, озирнувся навколо і очі його зустрілися з відчайдушним Женьчиним поглядом. І її несміливу усмішку затопила яскрава фарба сорому, оскільки вона згадала, що саме цього хлопця вона налякала, коли він виходив замість Васьки з кінотеатру, це він спопеляв її поглядами на новорічному святі. То був Влад! А він зі свого боку впевнено підійшов до Женьки і з приємною усмішкою на обличчі спитав:

- Випадково не на мене чекаєш, красуне?

Ці слова він сказав би будь-якій дівчинці, яка стояла б на зупинці. Але Женька зрозуміла це по-своєму. Вона кинула на хлопця швидкий полум'яний погляд і втекла. Влад встиг вигукнути навздогін:

- Ти куди? Я не кусаюся, лялечка!

Женька думала, що її серце просто вирветься із грудей. Відразу стільки емоцій переповнили її, що  здавалося — можна задихнутися. Це був ВІН, звичайно ж ВІН. Та й попередня його поведінка свідчила про це. А чого не було насправді, дівоча фантазія та уява швидко домалювали.

Лягала спати цього вечора Женька як ніколи одухотвореною, із душевним хвилюванням, названим людьми закоханістю. Ще раз перечитавши записки від першої до останньої, вона акуратно склала їх у картонну коробочку й надійно сховала. А в пам'яті ще довго пульсували гарні слова із записки: «… відколи ти з'явилася переді мною, не було жодної миті, щоб я не страждав, і єдина моя втіха – повторювати твоє ім'я тисячу разів на день…» Звідки Женьці було знати, що ці слова Марина списала з листів французького письменника Оноре де Бальзака до української панночки польського походження Евеліни Ганської.

Зате всі ці теплі й приємні слова Женька знала майже напам'ять і кілька разів промовляла тільки губами в темряву кімнати, поки засинала. А скільки дивовижних днів наставало, коли вона згадувала сни, в яких був ВІН. До цього дня тільки уявний, але тепер вона побачила його. Хвилювання дівчинки, що хлопець може бути зовні непривабливим, розвіялися.
Боячись зустрітися із Сірим, Женька не залишала території інтернату. Сніжана час від часу приходила до Женьки. Якось увечері, заходячи до хвіртки інтернату, Сніжана зіткнулася з Владом. Хлопець переніс свій вечірній маршрут пробіжки у бік інтернату, сподіваючись зустріти Женьку. Сніжана кокетливо опустила свої гарні очі, мило посміхнулася й легкий рум'янець розмалював її щічки. А комплімент: «Ух-ти, які лялечки тут ходять!» - додав дівчинці ще більше збентеження. Женька зустріла подругу майже на порозі. Виявилося, вона бачила, як Сніжана та Влад перетнулися в районі хвіртки.

 - Ти бачила його? Це він! – нетерпляче повідомила Женька.

– Хто? Кого бачила? – дивувалася Сніжана.

- Пацан у хвіртці. Ви з ним щойно зіткнулися. Я у віконце бачила. Ну, такий гарний, у шкіряній курточці, модний. Це той, що пише записки, - складно було описати вираз обличчя Сніжани. Так виглядає міна розчарування. Чи треба говорити, що дівчатка тільки й балакали, що про роман Женьки тепер із уже відомим обом хлопцем.
- Даремно ти втекла, - порадила Сніжана, вислухавши розповідь Женьки. - Він хотів зустрітися з тобою, - Сніжана говорила це так впевнено.

- Ти думаєш? – несміливо перепитувала Женька, мріючи в душі, щоб саме так і було.

- Звичайно! Ну от посуди сама: навіщо б він писав, що їздить третім автобусом? А? А ваша зустріч на зупинці?

- Чого я взагалі туди поперлася? Тепер він думатиме, що я за ним бігаю. Як дурепа! – дійшла висновку Женька.

- Не мали дурниць! Він почав листи писати? Він! І взагалі, він тобі подобається? - Сніжана встала й підійшла до Женьки, яка сиділа, скрючившись на підвіконні ігрової кімнати.

- Ну-у-у… - простягла красуня.
- Тоді вам треба зустрітися, - наполягала Сніжана. – Побачення – це так романтично!