ГЛАВА 25 ГЕНЕРАЛЬНЕ ПРИБИРАННЯ

Баня була стара, дореволюційна. З далекого минулого долинули чутки, що побудована вона була поміщиком. У ті часи подібна будівля була дивом, а тепер це диво майже розвалилося. По бічній стіні поповзла велика тріщина, через яку в бані завжди  було холодно. І навіть коли сильно натоплювали,  приміщення все одно   швидко охолоджувалося. Тому Галина Степанівна, яку цього разу послали в баню з дівчатами, зразу попередила: «Довго не хлюпайтеся, щоб не замерзли!» Женька потрапила до третьої «партії», бо усі дівчата зразу не могли вміститися  у бані, тому їх розділили  на три заходи. Старші потрапили до першого та третього потоку, а Женька туди не встигла, бо затрималася з розборками щодо стрижки волосся. 

До третього заходу в бані вже було прохолодно, хоча постійно й підтоплювали. Женька ніколи не милася з меншими дівчатами, завжди зі своїми. А тут на неї вирячився з десяток цікавих оченят й відверто розглядали. Женька зробила нахабний вигляд, роздяглася, зав’язала волосся в тугий вузол, заколола цей жмуток на верхівці голови й пішла до мийки – кімнати, де власне й милися.

Традиційно розвела у мисці кип’яток з холодною водою до комфортної температури й почала намилюватися. Маленькі дівчатка здавалося забули, навіщо вони прийшли в баню, завмерли, розглядаючи фігурку красуні. Одна справа чути, що у Женьки гарна фігура, і зовсім інше – бачити на власні очі.  Зазвичай у дівчат-підлітків недовершені кострубаті форми, які шліфуються в процесі їхнього дорослішання. У постійних змінах дівчата навіть не помічають, коли їхні всі недоліки перетворюються на переваги, якщо взагалі перетворюються. Завжди діє закон «гидкого каченя», коли з сірого непримітного малюка формується білий лебідь. Женьку Бог творив за іншим шаблоном. Природа відпочатку створила її тіло гарним. Не було у неї вугловатості та недосконалості, а були лише плавні дівочі форми, що нагадували  дорослу фігуру в мініатюрі. Не замилуватися було просто неможливо. Ото дівчата й милувалися, про  себе випрошуючи  у Бога саме таку фігуру, такі ніжки, такі руки, шию, і, чого приховувати, сідниці з грудьми також саме такі. От тільки Женьці набридли ці оглядини, тому вона  обпирскала дрібних, перетворивши все на жарт.

Дівчатка засміялися, задзвеніли мисками й почали юрмитися біля душу. Але все ж таки кожна таємно, крадькома ще не раз подивилася на бездоганні лінії Женьчиного тіла. Її немов досвідчений скульптор зліпив із дуже якісної глини. Женька не раз чула й від дівчат по кімнаті, й від Васьки, коли влітку купалися в озері, що в неї гарна постать, але ці розмови вона не любила. Її дратувало, коли нею милувалися. Тому сама тепер завела всіх:

—    Ану, малеча, давай у квача пограємо. Ти – квач! – і торкнулася найменшої, Панченко Олі, яка спочатку нічого не зрозуміла, але потім спритно передала естафету іншій роззяві, босі ніжки затупотіли – і миттю здійнявся оглушливий писк і верес. Квачі змінювалися зі швидкістю вітру, і зорієнтуватися непосвяченому в цій метушні було дуже складно, але в цьому й був сенс гри.

Хвилин п'ять дівчата розважалися, доки у дверях не з'явилася Галина Степанівна.

—    Я думаю, вони тут миються, а вони повбиватися вирішили. Якщо помилися - марш одягатися! Автобус уже приїхав, а вони казяться, - прокричала вихователька. Немов по команді всі кинулися швидко домиватись і спритно вискакували у передбанник. Одягнулися швидко, як солдати в армії, бо в роздягальні було холодно. Тремтячи від холоду, перебігли в автобус, з якого перед цим вийшла чергова партія дівчаток. Це були найменші, майже всі острижені. Мабуть, із цими не панькалися взагалі – стригли усіх підряд.

Увечері до інтернату прийшла Сніжана, але почувши від щасливої Женьки про перевірку вошей, швидко зазбиралася йти, пославшись, що багато в школі задали, треба встигнути повчити уроки. Женька тільки вирішила сісти за чергову книгу, як у кімнаті почали обирати старосту. Зупинилися на кандидатурах Женьки та Марини. Марина не хотіла бути «шохою», як вона висловилася, тому запропонувала продовжити Женьчин термін. Женька теж не особливо захоплювалася своєю роллю, яка зобов'язувала отримувати наганяй за всі недоліки мешканок п'ятнадцятої кімнати:

—    А чим вас Марина не влаштовує? Чому я? Вже була, маю право відпочити. Чому б ще комусь не побути старостою?

—    Усі вибрали тебе, - ніби виправдовуючись, порачкувала назад Марина. Женька хотіла було посваритися з дівчатами, але потім вирішила піти іншим шляхом. Свій підступний план почала реалізовувати одразу ж, не відкладаючи у довгу скриньку.

—    Ага, отже хочете, щоб я була старостою? Марино, а чого це ти розвалилася на ліжку, як… сама знаєш хто? - Женька підійшла, зняла її ноги в тапках з ліжка й вказала на бардак у тумбочці. – Прибираємо! - при цьому у Женьки було занадто серйозне обличчя, а командний тон давав зрозуміти - настає вітер змін. Після Марини дісталося Каті, потім Віці. В Оксани все було ніби гаразд, але Женька згадала їй невивчені уроки. Скрізь знайшла недоліки: у тієї – рушник мокрий, у тієї – ліжко не застелене, у тієї – тумбочка криво стоїть, а біля Олени квітка на підвіконні майже усохла.

—    Так, зараз складемо графік чергування та території, хто за яку відповідає, - Женька сіла писати, а дівчатка дивилися на неї, як папуаси на п'яних європейців.

—    Оба-на, дівка порядок наводити зібралася. Ну-ну, нехай побавиться, - іронізувала Марина. – Ми змагаємось за найкращу кімнату, а я не в курсі?

—    Жень, ти що, здуріла? - Віка не витримала, коли побачила, що її призначили відповідальною за шафу.

—    Явно з дуба на кактус, - навіть злякалися дівчата.

—    Який дуб? Який кактус? Де віники, де совок? Ах, під вішалкою. А що то за бардак на вішалці? Швиденько розібрали речі. Де чиї? Де це відро? Марш за відром. Е-е-е, і ганчірку одразу велику візьми, - кричала Женька навздогін Каті. 

Через півгодини в кімнаті була така чистота та порядок, яких ніколи ця кімната й не бачила. Усі чинно сиділи за столиком і робили уроки, боязко поглядаючи на Женьку, яка ходила по кімнаті й шукала, щоб його ще такого зробити. Її око поглянуло на плафони, що були  брудні, з дохлими мухами всередині.