ГЛАВА 24 ПЕРЕВІРКА

Кінотеатр по вівторках завжди був переповнений, оскільки до кіноглядачів з міста приєднувалися інтернатівці. Останніх видавав майже однаковий одяг, а також надмірна гамірливість.

Женька чекала цього дня, як віруючі чекають на друге пришестя Ісуса Христа. Ще в п'ятницю, як тільки побачила афішу, де величезними літерами було намальовано «Віднесені вітром», у неї запаморочилося в голові. Ще б пак, те, що вона читала у книзі, тепер побачить на екрані. Читаючи, Женька уявляла собі головну героїню й місцевість, де розгорталися події, але тепер усе те, що уявлялося – на екрані. Та ще й Сніжана додала олії у вогонь, розповівши, який це чудовий фільм, і як там неперевершено грає роль Скарлет О'Хара дивовижної краси акторка Вів'єн Лі.

І ось Євгенія Романова у кінотеатрі, на улюбленому сьомому ряду, майже у середині. Попереду сидять дрібні, тому їхні голови не закривають усе найцікавіше. На усіх, хто сидів неподалік і жував насіння, нашипів Воца – він органічно не переносив лузгання насіння під час перегляду фільму. На тих, що розмовляли з іншого боку, гаркнув Васька, і тиша запанувала надовго, - ніщо не заважало насолоджуватися фільмом.

Женька з першої хвилини прикипіла до кінострічки. О, якби вона могла влізти в кіноекран і опинитися на місці Скарлетт... Вона б теж скакала цілими днями на конях, жила в такому чудовому маєтку, і в неї теж були б подібні розкішні сукні. Ох вже ці сукні… Женька не раз думала, чому це вона не народилася в ХІХ столітті? Довга сукня у Женьки була лише одна – та, яку вона пошила до концерту з прапорів. Дівчина її акуратно склала у велику коробку з-під взуття, випрошену на ринку, і тримала у себе під ліжком. Іноді просто так одягала, щоб відчути її приємний шовк, кружляла, крутилася біля дзеркала в коридорі. Всі інші сукні у Женьки були надто короткими. А все винен зріст. Навіть нічна сорочка, яка багатьом дівчатам доходила до п’яток, Женьці була лише трошки за коліна.

Дівчинка милувалася фільмом і не помічала, як багато хлопців у залі не зводили з неї очей. Яка там Вів'єн Лі, коли на сьомому ряду сидів реальний предмет обожнювання багатьох хлопців і не звертав уваги ні на кого. Женька звикла ловити на собі чиїсь погляди. Це колись вона соромилася, опускала очі, а тепер лише посміхалася й гордо тримала голову. Не одне молоде серце підкорила її краса. Не тільки хлопці, іноді й міські дівчата дивились на Женьку: де, мовляв, така взялася? Вони ніколи не бачили подібних очей – у них відбивався весь світ, а якщо затриматися на кілька хвилин, створювалося відчуття, що тонеш у її нереальних райдужках. Це спочатку її очі здавались зовсім темними через чорні густі вії, але придивившись, ставало зрозуміло – це вир синьої безодні.

—    Чорнява, а з синіми очима, - шепотіли. Справді, саме поєднання чорного та синього робило Женьку дивовижною та неповторною, трохи екзотичною серед зеленооких русявок та карооких шатенок . Поки Женька уважно дивилася фільм, ловлячи кожну мить, запам'ятовуючи кожен епізод, десятки очей міських хлопців, бо інтернатівці могли її бачити щодня, намагалися у темряві розгледіти дівчинку.

Фільм, як і книга, завершився душевно-терзаючим епізодом з кричущою невизначенністю. Глядачі самі мали зрозуміти й спроекувати долю головних героїв, але Женька, яка звикла обговорювати все з Ваською, почала діставати його, щойно увімкнули світло й всі пішли до виходу.

—    Вась, ти думаєш, вони зійдуться? - запитала, коли вони затрималися, пропускаючи основний натовп.

—    Мабуть. Куди вони подінуться. Та й яка різниця?

—    Чому немає різниці?

—    Тю, так кіно ж. Казка. Люблять – нехай сходяться. Яка нам різниця?

—    Ага, люблять, - Женька якось непомітно вибігла з кінотеатру й визирнула з-за дверей. Вона прорахувала,  коли має вийти Васька, тому пропустила кілька людей і буквально вистрибнула з-за дверей, згадавши поширену розвагу:

—    Га-а-а-в! - хлопець навіть відскочив від несподіванки. Але то був не Васька. Красунчик здивовано глянув на пустунку й мило посміхнувся. Хоча обоє були незнайомі, але кожен згадав, де бачилися. Женька згадала Новий рік і хлопця біля вікна, що спопеляв її поглядом, а Влад був приємно здивований, адже відколи він бачив Женьку на Новорічному вечорі, це була перша зустріч, яка дала йому зрозуміти, що красуня сама виявляє увагу до його персони.  Це сильно підігріло його себелюбство. І те, що Женька зніяковіла та втекла, Влад теж розцінив по-своєму.

Дівчата повернулися до кімнати раніше, ніж Женька, яка ще залишилася гратися з хлопцями у хованки. Усі посідали купкою на ліжку Марини, наче змовники. Марина на правах лідера цієї таємної організації розпочала першою:

—    Бачили того красеня?

—    Якого? - не відразу зрозуміла, про кого йдеться Катя.

—    А-а-а-а, того, якого Женька налякала? - здогадалася Віка. – По-дурному вийшло. Я думаю, те гав призначалося Кувшинову.

—    Того самого, - підтвердила Марина. – Непоганий екземплярчик…

—    Щось я його ніколи досі не помічала, - нарікала Катя.

—    Та крутиться він тут, крутиться. Треба ним серйозно зайнятися, — з блиском в очах сказала Марина.

—    Щас-с-с-с. Ти бачила, як він на Женьку вирячився в кіно? - опустила Марину Олена.

—    Так і я про те саме. Ти мені покажи, хто на неї не вирячався? – ревниво зауважила Марина. – Нашій королеві треба написати наступного листа.

—    Ой, здається мені, вона нам голови відгвинтить, коли дізнається, - злякано сказала Віка.

—    Нічого не відкрутить. Це ж розіграш. Поржем колективно і все, - ніби виправдовуючись, міркувала Марина. - А раптом чого й хорошого з цього вийде? Ось якщо прикинути, що цей пацан їй листи і пише, га? Вона нам ще «дякую» скаже за те, що нареченого їй кльового знайшли.

До кімнати вихором влетіла Женька, схопила рушника й помчала кудись.

—    У настрої, - прокоментувала Олена, розчісуючи своє неслухняне волосся. За кілька хвилин у районі умивальників піднявся писк, пролунали крики, лайка й до  кімнати завели Женьку.