ГЛАВА 18 В ГОСТЯХ

Суботи Женька чекала з особливою нетерплячістю. І ось цей день настав. Пообідавши, дівчинка принарядилася й чинно пройшла вулицями, оминаючи калюжі, щоб не забруднити свої, як їй здавалося, гарні чобітки.
Двері квартири номер двадцять п'ять відчинила вже знайома Женьці миловидна жінка років сорока, дуже схожа на Сніжану.

—    Я – Женя. Сніжана запрошувала у гості. Ми разом у лікарні лежали. Доброго дня, — мало не заїкаючись, промовила Женька, побоюючись, що її зараз проженуть, як паршиве кошеня, що забрело не туди.

—    Привіт Женя. Мене звати Лідія Михайлівна. Проходь, - по виразу обличчя жінки й лагідному тону Женька зрозуміла - трохи все ж таки здивована. Лідія Михайлівна ласкаво запросила Женьку до зали та включила їй телевізор. Женьку телевізор не цікавив, вона із захопленням оглядала кожен сантиметр квартири. Зал був просторим, з картинами - пейзажами на стінах, великими вазонами для підлоги з незвичайними квітами, що зростали в них, назви яких Женька не знала, м'яким килимом на підлозі, сервантом, в якому був красиво розставлений сервіз і книги в твердій палітурці. У цій надмірній розкоші Женьці стало некомфортно.

—    А де Сніжана? - не витримала й запитала дівчинка.

—    Вона скоро буде. Ти поки подивися альбом. Я ось пряничків напекла, - мама Сніжани принесла до зали і поставила на невеликий столик вазу з пряниками, а потім ще й чашку з вишневим компотом прямо Женьці в руки дала. 

Минуло пів години. Женька вже наїлася пряників, переглянула три альбоми з фотографіями (а переглядала  вона їх повільно), аж ось з'явилася Сніжана… не одна.

Женька спочатку почула сміх і розмови дівчаток, що долинали з коридору, потім двері до зали відчинилися й увійшла Сніжана з ще двома дівчатками-однолітками. Було помітно, що всі троє добрі знайомі, оскільки поводилися вони невимушено.

— О, дівчата, знайомтеся, це – Женя. Моя нова подруга, – і Сніжана якось штучно посміхнулася. Дівчатка оглянули Женьку з ніг до голови і, зважаючи на все, залишилися задоволені її зовнішнім виглядом. Якщо й були якісь недоліки в одязі дівчинки, то всі їх компенсувала краса й чорні довгі коси. Принаймні ніщо не видавало в ній інтернатівку.

Женька мило посміхнулася Сніжані та її подругам, і цим підкорила всіх остаточно. Сніжана швидко повела всіх гостей до своєї кімнати. Подружки Сніжани безцеремонно окупували акуратно застелене ліжко господині кімнати, Женька знайшла собі місце на невеликому пуфі. Вихор розмов полонив дівчаток, але незабаром тема розмови торкнулася Женьчиного місця проживання.

—    А де ти живеш, Женю? - запитала Юля, чорненька худенька дівчинка з губками бантиком. – Ми тебе ніколи не бачили.
Женька тільки, було, розкрила рота розповісти дивовижну історію їхнього знайомства в лікарні, як Сніжана замість неї випалила:

—    Женя не тутешня. Вона приїхала до бабусі із Криму.

—    Із Криму-у-у-у! – здивовано потягли дівчата.

Женька питально глянула на Сніжану, але та не дивилася в її бік, і якось хворобливо вкрилися рожевими плямами її щічки. Женька вирішила підіграти подрузі:

- Так, ми з мамою та татом живемо біля самого берега моря, - Женька посміхнулася тепер уже здивованій Сніжані.

- Класно, мабуть, щодня купатися? - запитала Аня, блакитноока блондинка.

- Звичайно. Тільки не щодня, - гордо уточнила Женька, поступово входячи в роль і розуміючи - їй такий спектакль починає подобатися.

- А то я дивлюся, ти така засмагла, - з легкою заздрістю сказала Юля.
Справді, Женька була надто смаглява на тлі білошкірих дівчаток. Але це була її природна смаглявість. Літні купання в озері наклали свій відбиток на її шовкову шкіру.

- Це мимовільна засмага, - ніби виправдовуючись, казала Женька. – Ось минулого року я була схожа на негритоску. Ми з мам…, - Женька запнулася, настільки їй було незвично вимовляти це слово, але потім знайшлася, - з мамою пляж практично не полишали. Пили часто молочні коктейлі. Смакота! А ти пила коктейлі? – аристократично спитала Женька Юлю.

- Ні, - знітилася Юля. - А це як, молочний, та ще й коктейль?

– Це варто спробувати. Дуже смачно! Молоко збивається з варенням, і через трубочку можна пити, – Женька і сама про цей коктейль дізналася з фільму. Але якщо вона бралася грати якусь роль, то на всі двісті відсотків. - Сніжана в нас була. Скажи, смачна річ? – Женька запропонувала підіграти тепер Сніжані, яка тепер трохи розгубилася. Поки її подружки переключили всю увагу на Сніжану, Женька легенько підморгнула. Сніжана підбадьорилася і теж почала нести повну ахінею, забріхуючись дедалі більше. У таких розмовах, а потім і в настільних іграх дівчата непомітно провели багато годин. Коли Женька глянула на годинник, що висів на стіні, злякано вигукнула:

—    Боже! Я спізнюся на вечерю!

—    Не хвилюйся, у нас повечеряєш, - заспокоїла Сніжана. Звідки їй було знати, що неявка на вечерю у вихідний день розцінювалася як провина, і за це довелося б відповідати всій кімнаті. А Женька не хотіла підводити своїх подружок.

—    Сніжано, ти ж знаєш, бабуся любить, коли я з нею вечеряю. Пробач, але мені час, - і Женька, як їй не хотілося лишитися ще хоч на трошки, пішла до дверей. Там вона зустріла Лідію Михайлівну та подякувала їй за все. Жінка вручила дівчинці пакет із цукерками. Сніжана зібралася проводити Женьку. У під'їзді вона винувато тихо сказала:

—    Пробач, будь ласка…

—    За що? - ледве ковтаючи ком, що підступив до горла, вимовила Женька. 
– Все було так класно. Ми з тобою їм такого наговорили, забрехалися надто... як згадаю. Ти хоч пам'ятаєш, що брехала? Потрібно запам’ятати. А то спливе брехня, соромно буде перед дывчатами.

—    Та ну їх, - промовила Сніжана. - Я якось забула, що ти прийдеш. А то я б їх не привела додому. Жень, ти приходь до нас. Мамі ти сподобалася.

—    Тепер ти до нас. Дівчата теж від тебе в захваті.

—    Невже? – здивувалася Сніжана.