ГЛАВА 17 ЗАПРОШЕННЯ

 За Женькою скучили і дівчата по кімнаті, і Васька з Воцою, і вихователі, і вчителі, хоча більшість свої почуття намагалися маскувати. Женька не маскувала, оскільки їй приємніше було перебувати в стінах інтернату, де всі були своїми, а не доводити «сімейним» дітям свою значущість і щохвилини чекати на удар у спину. 

Дівчина не замовкала: все розповідала та розповідала. Васька не вилазив із п'ятнадцятої кімнати, щоразу дивуючись, наскільки йому з цією пустункою легко й приємно. Женька ж вигребла на своє ліжко цілий пакунок із лікарняними «трофеями», милувалася ними і пояснювала всім, де що й навіщо все це «добро» їй потрібно. Демонструвала пляшечки з-під різних ліків, великий шприц, використані крапельниці та вироби з них. Медсестра Оленка подарувала Женьці ручку, чортика та вишеньки, зв'язані з м'якого шнура з-під крапельниці.

Від щастя, що її переповнювало, Женька бігала коридорами інтернату і пирскалася шприцом, тому того ж вечора стався інцидент. Женька, вся мокра від біганини, примчала до кімнати. За нею слідом прибіг Васька.

— Намалюй на дверях мішень. І цілитимемося, - запропонувала Женька хлопцю. Той, щоб догодити пустунці, намалював. Так рівно без циркуля ціль умів малювати лише Васька. Він брав в одну руку олівець, в іншу кінець рушника, відміряв необхідний радіус і обводив коло, потім ще менше, ще й ще. Кожне коло мало свої бали. Потрапити до центрального кола – означало отримати двадцять балів. Але і Женька, і Васька добре, якщо не сказати чудово, стріляли, та й відстань була невеликою, тому швидко обидва набрали по сто балів. Вони часто грали й кидалися м'ячами, а потім і самостійно зробленими луками зі стрілами, тому потрапити в ціль - коло діаметром шість сантиметрів - було як плюнути для цих двох.

—    Так не цікаво. Давай із заплющеними очима, - Васьчина пропозиція Женьці дуже сподобалася. Вона наповнила шприц водою з банки, заплющила очі й одним махом вичавила всю ємність шприца в ціль, як вона вважала. Коли ж розплющила очі, то спочатку подумала, що це поганий міраж. Наталія Іванівна стояла у дверях, і з її пишної шевелюри стікали патьоки води.

—    Романова  повернулася! Одразу помітно. Завтра до кінотеатру ні ногою! - повільно, але владно промовивши ці розпорядження, вихователька додала. - І цю іграшку мені сюди! Швидко!

Це стосувалося шприца, тому Женька змушена була віддати, як їй не було шкода прощатися з цікавою річчю, якою дівчинка ще не награлася.

—    Кувшинов, марш до своєї кімнати! - далі командувала Наталія Іванівна, а коли Васька пішов, прикрикнула на дівчат: «Наведіть лад у кімнаті! Налили води, насвинячили! Поросята ростуть, а не дівчата. Розтяпи!», - і вийшла.

Хвилину в кімнаті панувала тиша, а потім пролунав регіт. Дівчата заливалися сміхом, обговорюючи цю подію, смішний вигляд виховательки і при цьому її командний тон. Марина намагалася перекривити Наталію Іванівну.

—    Вам смішно, а я знову з кіно в прольоті, - засмутилася Женька. Дівчата заспокоїли:

—    Не ний. Ми не встигли попередити тебе, вона так різко увійшла… Розкажемо ми тобі кіно… Якщо там буде що розказувати.
***

—Та нічого ти особливо цікавого не пропустила. Якусь муру про війну показували, - сердито відгукнулася про фільм Марина, побачивши запитальний погляд Женьки, яка з нетерпінням чекала на дівчат у кімнаті.

—    І що, зовсім нічого цікавого? І про кохання не було? - уточнювала дівчинка.

—    А кохання там і близько не було, - підтвердила Віка. - Бігають, стріляють, вбивають - і все! Патріотичний.

У навчанні Женька пропустила багато, тож довелося швидко наздоганяти. Особливо тяжко давалася математика. Сама красуня не здатна була посадити себе за навчання, тому запрягла Ваську в домашні завдання. Васька толково розповідати не вмів, йому простіше було вирішити завдання, ніж пояснити, як це робиться. А Женька хотіла зрозуміти.

– Воца класно пояснює. Так розжує, що все-все зрозуміло, - зовсім без задньої думки сказав Васька. – Ось коли я не розумію, він швидко пояснює.

—    Він як витріщиться на мене, так я забуду і те, що знала. Дякую, не потрібен мені такий пояснювач, - відмовилася Женька. – Я придумала, що ми зробимо. Ти порішаєш завдання з підручника наперед, а я на уроці списуватиму, ага?

—    По ходу іншого способу немає, - погодився Васька і сів вирішувати математику. Женька ж сиділа поруч, підперши обличчя долонями, і милувалася другом, бо коли він думав, його обличчя ставало серйозним і зосередженим.

Усі інші предмети Женька розуміла краще, тож і сама швидко наздогнала. Російська та українська літератури перетворилися на її улюблені предмети. Вчителі не могли нахвалитися Женькою, що почала читати.

—    І ось якого біса хтось придумав цю розпрокляту політінформацію? – мало не плачучи, звернулася Женька до Васьки. Щочетверга перед уроками двадцять хвилин займала політінформація. Кожен із учнів мав робити якесь повідомлення про політичний стан у країні та світі. У середу після уроків Васька з Женькою сиділи у читальній залі та перевертали газети у пошуках цікавих нотаток.

—    Не лайся. Хоча б дізнаємося, що в країні робиться, – гортаючи газету «Праця», говорив Васька.

—    Що-о-о-о? - скривилася Женька. - Там, крім перебудови, нічого немає. О-о-о, дивись, Горбачова з Райкою знову сфотографували. Ти дивися, що пишуть… Ой, ти тільки глянь. Клас! До Женеви з офіційним візитом полетіли... Вася, були б ми з тобою, ну-у, я, наприклад, Райкою, а ти Горбачовим. І їздили б ми куди хотіли. Можна в Швейцарію, а можна й куди подалі… - Женька мрійливо підняла голову до стелі. Уява намалювала швидко і яскраво чарівні картинки: Альпи та море.

—    Закінчуй про море думати, - немов увірвався в її думки Васька. – До зошита треба записати про цю їхню поїздку до Італії. Ось цю замітку коротко і переписуй, - і хлопець тицьнув пальцем у невелику статтю з фотографією.

—    Тю, і помріяти не дав...