ГЛАВА 13 ПРОЗА ЖИТТЯ

Якщо Женька цілий тиждень була злою та непривітною, згадуючи витівку Воци, то хлопець навпаки – перебував на сьомому небі від щастя. Усередині все переверталося. Женька… Як він не намагався заглушити в собі це ім'я, воно знову і знову гриміло в серці церковним передзвоном. Це ім'я палило душу, ніби хтось назавжди його там вигравіював у вигляді вічного татуювання. Почуття переповнювали хлопця. І ці почуття були сильнішими за розум, сильнішими за все. Так, досі любов до Женьки жевріла всередині нього, а тепер вона розгорілася на повну силу. І виходу було два: запалити цим вогнем предмет свого кохання чи згоріти самому. Воца хотів бачити дівчинку, Женька ж весь тиждень тікала, а потім набралася хоробрості й видала свою гнівну промову:

—    Чого ти причепився? Ти мені ніколи не подобався і перестань ходити за мною! Зникни! Бачити тебе не можу! Реп’ях! 

Ходити Воца перестав, але в душі сподівався, що колись усе зміниться. А ще боявся, що вони з Ваською не зможуть знову бути друзями, як раніше. Але чергові розбірки з місцевими пацанами, в яких брали участь і Васька, і Воца, згладили недавні недомовки. Все закрутилося заново – і колишні стосунки повернулися. Щоправда, була між хлопцями домовленість – не набридати Женьці, вона сама має розібратися, хто їй потрібен. Але проблема була в тому, що Женька поки що сама не знала, хто їй потрібен. День змінювався новим днем – і це її влаштовувало.

***

На урок математики Женька навмисне запізнилася. Коли відчинила двері й увійшла, всі подивилися на неї співчутливо: ліву щоку красуні рознесло так, що милі колись риси обличчя перетворилися на жалюгідну потворну гримасу.

Підтримуючи щоку рукою і стражденно скривившись від вдаваного болю, дівчина жестами пояснила, що болить зуб, рознесло ясна, все дуже погано і говорити вона не може. Вчителька примружила свої маленькі очі, пригадала, хто перед нею, придивилася уважніше й зрозуміла все. Не розкриваючи своїх здогадок щодо Женьчиного трюку, вона спокійно мовила:

—    Якщо тобі складно говорити, тоді теорему доводитимеш письмово. Бери листочок і працюй.

Після цих слів учні пильніше придивилися до Женьки й деякі теж здогадалися, що не зуб у неї болить, а вата напхана за щоку. Раніше такі Женьчині трюки  проходили на ура й вчителі велися, не примушували на уроках щось робити, відправляли у ізолятор, але тепер розуміли, що  Женьці щось удати – на раз-два. Юрко перегнувся через парту і порадив пошепки:

—    Треба було ще й праву руку забинтувати. Тоді б і писати не змусили.
Ох, Женька й відповіла б Юркові іншим разом, але зараз грізно подивилася й вирішила грати роль німої до кінця. Сусід по парті Сашко підсунув шпаргалку, але вчителька передбачила такий хід, відібрала «допомогу» і поставила двійку за списування і несподівано порекомендувала:

—    Романова, тобі б у драмгурток сходити. Такий талант пропадає. Ти ж не живеш, а постійно якісь ролі граєш. Готова акторка.

—    Стільки рухів тіла - і все-таки вліпила двояк, - милувалася дівчина жирною величезною двійкою у своєму щоденнику вже після уроків, сидячи в читальному залі бібліотеки. Васька поруч гортав новий вересневий журнал «Юного техніка».

—    А хто заважає вивчити цю нещасну тему та перездати її математичці? – швидше риторичним питанням прозвучали слова хлопця. Насторожений тривалою тишею, він відірвався від журналу, подивився на сердиту Женьку і швидко виправився. - Я пам'ятаю, ти не любиш математику, не розумієш ці довбані теореми. Але ж можна завчити. А взагалі не хвилюйся, я теж не піду в кіно з тобою за компанію, хочеш?

—    Ні не хочу! Іди, дивись, потім розкажеш. От скажи, чи тобі реально подобається читати все те, що в журналі написано? – Женька критично подивилася вже загорнутий дев'ятий номер «Юного техніка» із загнутими краями сторінок.

—    Так. Адже стільки нового. Про комп'ютери пишуть, про роботів,  ігри. Ось ти про трейбол чула?

—    Я про футбол чула, грала і мені вистачить. А тут розповідь якась є? У минулому була така класна розповідь про дівчину, що вивчила чарівне слово і перетворила шкідливих хлопчаків, що діставали її, на каміння. Пам'ятаєш, адже ти теж читав?

—    Пам'ятаю. Оповідання Хендерсон Зенни «Дитина, яка вірила». Як тут забудеш? Ти все мріяла теж нас з Воцою перетворити на котика та собачку. Я мав бути котом, а Воца псом, – нагадав Васька. - Шикарна перспектива!

—    Ти образився? - не розуміла Женька, чому.

—    Ні, я був неймовірно щасливий, що ти не знаєш цих чарівних слів. Мені образ людини якось більше подобається, - перевів на жарт Васька.

—    А даремно. Так би завжди були разом. А то ти доучишся і поїдеш, а мені без тебе буде нудно, - зізналася Женька. Вона все частіше думала про день їхньої розлуки.

—    Подумаєш, кілька років перекантуєшся тут. А потім, я приїжджатиму в гості. Може, я тобі й не потрібен буду, - промацував ґрунт Васька.

—    Або я тобі потім не потрібна буду, - важко зітхаючи, вимовила свої побоювання дівчина. - Тобі Вовка більше потрібен. Ви завжди разом. Сашко сказав, що вас до одного училища відправляють…

—    Блін, а Сашка звідки знає? Мале трепло, - Васька знав про підписані директрисою документи, але не хотів заздалегідь про це говорити Женьці, навіщо її засмучувати?

—    Йому Генка сказав, - усіх здала Женька.

—    По пиці отримає Генка, щоб не молов чорт зна що, - розлютився Васька. – На, читай розповідь «Вогнище». Фантастика, як ти любиш, – і віддав Женьці журнал. Сам пішов шукати на полицях щось цікаве, сам поки що не знав, що.

До оповідання Женька не дійшла, зупинилася на статті про Артек. Увагу мрійниці привернули фотографії веселих дітей на морському узбережжі. Женька чула про табір у Криму, але він їй здавався такою нереальною мрією.

—    Вась, а як можна потрапити до «Артека»? – вирішила запитати у хлопця, який повернувся з якоюсь дуже пошарпаною книгою. Васька книги завжди вибирав саме так – чим паршивіший стан, тим, мабуть, цікавіша книга, бо недаремно ж її пара сотень рук перечитала.