ГЛАВА 12 ПОЦІЛУНКИ

Хоча на кухні Женьку не ображали, і смачненького їй більше перепадало, врешті решт почала наїдатися, звільненню від покарання бешкетниця була дуже рада. Коли недільним ранком йшли всією кімнатою на зарядку, Оксана вибрала хвилинку, і без зайвих вух тихенько прошепотіла Женьці:

—    Ти коли будеш наступного разу тікати - мене візьмеш?

—    З глузду з'їхала? Накой тобі така проблема? – навіть здригнулася Женька.

—    А тобі? – сірі благаючі очі Оксани немов у душу залазили. Красуня змушена була відвести погляд.

—    Ні, не візьму. Відчепись! – однозначно відмовила.

—    Чому? – допитувалася Оксана.

—    Бо більше тікати не збираюся. Приємного потроху, - брехала, не червоніючи, Женька. Вона взагалі за цей період відбування покарання прийняла для себе однозначне рішення, що як тільки повернуться цигани, неодмінно піде з ними. Упросить, ублагає, на коліна стане і перед бароном, і перед Азою, набреше, що погано, аж край, залякає самогубством, якщо потрібно буде, і обов'язково піде. Женька так само розуміла, що цигани, найімовірніше, прийдуть навесні, тому треба було якось пережити цю зиму. А до зими ще треба було дожити. Поки на вулиці тішило око бабине літо, заплутуючи у волоссі довге павутиння і пускаючи в очі сонячні зайчики - відблиски променів від великих вікон інтернату. І на вулиці було тепло не лише вдень, а й вранці, а також вечорами. Приємна осінь дарувала продовження літа.

Поява Женьки оживила подвір'я, адже вже два тижні, як її не було видно. Завжди є загальновідомі істини, загальноприйняті положення, так звані життєві аксіоми, доводити які не варто, та ніхто особливо й не напружувався. Такою аксіомою стала краса Женьки. Її появу одразу помічали, особливо хлопчики. Зачаровано проводили очима синьооку циганку, як називали дівчинку за очі. А вона шукала поглядом Ваську, але весь час натикалася на спокійний погляд Воци.

—    І чого ти вилупився? Давно не бачив? Скучив? – не витримала Женька.

—    Дуже скучив, - спокійно відповів, а в очах стільки обожнювання, як у вірного пса. Був би хвіст, обов'язково ним завиляв.

—    Краще скажи, де Васька подівся? – перебувала на своїй хвилі Женька.

—    Не знаю. Чесно, - брехав Воца. Вони з Ваською були як брати, майже все один про одного знали, тому й цього разу Воца знав, що друг у медсестрички Олечки – сама прийшла і забрала під приводом, що потрібна допомога. Воца був немаленький, бачив, чого Оленьці від Васьки було потрібно. Женька і на мить не повірила у Воцине незнання. Після зарядки, бадьора та енергійна, замість того, щоб йти на сніданок, бо у вихідні снідали на годину пізніше, вона гарним метеликом легко пурхнула на другий поверх, прямуючи до кімнати, де жив Васька, але на півдорозі просто застигла в німому питанні: з кабінету медсестри, одягаючи на ходу светр, виходив Васька.

—    О, Женьок, привіт! - Васька не очікував побачити її тут, але був щиро радий зустрічі. - Ходімо в їдальню чогось пожуємо, а то в животі бурчить.

—    Від Ольки замутило? - тонкою чорною змійкою до Женьчиного серця підібралися гадиною ревнощі, отруюючи і змушуючи дівчинку фантазувати чорт знає що.

—    Якої Ольки? Женя, ти чого? - Васька ще не розумів суті проблеми, Женька ж розвернулася й втекла. За сніданком мовчки з'їла манну кашу та пішла. О, як ненавидів Васька Женьку ось таку, мовчазну і всю в собі, що вигадала тільки їй відомі проблеми. Особливо коли відчував, що звинувачують його в чомусь, а в чому – невідомо.

—    Жень, що я зробив не так? Чого ти дуєшся? - знайшов Васька подружку в саду на лавці.

—    Навіщо тобі Олька? – прямо спитала красуня. - Чого ти поперся до неї?

—    Медсестра таки. Попросила допомогти шафку пересунути. Це що, карається?

—    І вона в неділю на роботу примчала шафку пересувати? Ніколи її не було у вихідні, - примружившись і намагаючись упіймати Ваську на брехні, закидала вудку дівчинка.

—    Ну, прийшла. Що тут такого? Коли хоче, тоді й приходить.

—    Весь інтернат знає, що вона до тебе липне, чогось нікого іншого не покликала шафку пересувати, - дула губки красуня.

—    Хоч би й так. Жень, я ж не дорікаю тобі за Воцу, за Серьогу, за Генку. Вони всі тебе люблять беззастережно. Здогадуюсь, що не лише вони. Просто я з ними мешкаю в одній кімнаті й чую, про що говорять. І якщо я з кимось розмовляю, комусь допомагаю, це не означає, що тебе забув. Дружити можна з багатьма. З дівчатами теж…

—    Розмовляв? Дружити? Ти светр одягав, коли виходив!

—    Навіть якби штани вдягав на ходу. Я виходив із кабінету медсестри. Оля живіт мацала, вона медсестра. У мене кололо вчора ввечері. У чому кримінал?

—    В інтернаті кажуть, що ти... Що вона в тебе закохалася... і ви... того...- видала свої побоювання Женька.

—    І що з цього? - Гнув свою лінію Васька, в душі тріумфуючи і не переконуючи дівчинку в зворотньому, адже якщо Женька ревнує, значить є почуття, хоч якісь, малесенькі.

—    Ага, значить мені ти забороняєш у пляшечку грати, а сам із Олькою цілуєшся? - ось воно що, ось куди гнула невгамовна.

—    Хіба я тобі можу щось заборонити? Припекло цілуватися з ким попало – вперед, не зупиняю.

—    От і прекрасно! - розлютилася дівчина й пішла.

—    Можу запропонувати поплавати човном. Палич за хорошу роботу нам з Воцою на день виділив, - наводив дипломатичні містки Васька вже через годину сварки.

—    З Воцою? Він буде вирячатися і либитися? Ні, без мене! - розлютилася Женька. Їй страх, як не хотілося ділити Ваську ні з Воцею, ні з Олею, ні з ким би там не було ще. І якщо Васька це розцінював як симпатію, Женьку бісив власницький інстинкт стосовно хлопця, але нічого з собою вдіяти не могла.

—    А там лілії гарні розквітли. Прикинь, кінець вересня, а вони білі-білі, — Васька знав, як умовити Женьку.

За півгодини Васька, Воца та Женька сиділи у великому човні. Весла в руках Васьки здавались такими легкими та слухняними. Женька, примостившись на кормі, гладила рукою воду за бортом. Всі мовчали, насолоджуючись тишею, лагідним сонечком, що відбивалося в озері. Обидва хлопчаки хоч і не дивилися на Женьку, але кожен краєм ока милувався її щасливою усмішкою й таємно поглядав на іншого, знаючи чудово, що Женька подобається і йому.