ГЛАВА 3 ПИТАННЯ БЕЗ ВІДПОВІДЕЙ

—    Ти будеш знаменитою й багатою, - молода циганка Дела вдала, що дуже уважно вдивляється в долоню дівчинки, вивчаючи її лінії долі та життя. Що-що, а грати на публіку Дела вміла, у таборі була перша акторка.

—    Ти вже сто разів про це говорила. А щасливою?  Я буду щасливою? - перепитувала дівчина, заглядаючи молодій циганці вглиб її бездонних чорних очей. - Ти ніколи не говориш про щастя, тільки про багатство та знаменитість.

—    Для жінки бути знаменитою та багатою - те ж саме, що й щасливою, - уникнула прямої відповіді Дела.

—     Дела, не сели надію в маленькому серце цієї вертихвістки, - зупинила молоду циганку стара Аза. - Женю, тобі час повертатися до інтернату. Знову лаятимуть. Не варто злити вихователів. Ласкавому козеняті більше молока дістається.

—    А я не хочу до інтернату. Мені там погано!  Можна, я з вами? Ви ж на південь знову? Трусити кишені запізнілих курортників? – цю фразу Женька почула від  циганок, підслухала.

—    Ми не трусимо. Вони самі не проти віддати. Ми їм таємниці відкриваємо, вони нам гроші дають. Так потрібно. Ми звикли мандрувати. Тут нам не дуже-то й раді. Вчора дільничний приїжджав, погрожував, що якщо не заберемося геть, повісить дві крадіжки. І повісить, я таких людців знаю. Щоб збільшити розкриття, він нас готовий навіть знищити, - Аза дістала з-під поли пишної яскравої спідниці, де знаходилася тільки їй відома потаємна кишеня, розпочату пачку цигарок. - Женя, біжи до інтернату, а то я зараз димітиму, нерви підлікувати треба, розхиталися.

—    Азочка, адже я можу красиво танцювати, і співаю я так, що всі ридають. Чому мені з вами не можна? Я б допомогла багато заробляти на роззявах туристах на півдні, - благала дівчина.

—     Тому що ти вихованка інтернату. Нас звинуватять ще й у твоїй крадіжці. Тоді  все  – сезон накриється мідним тазом. А ми у в’язниці опинимося. Ти цього хочеш? Я тобі подарунків привезу. Хочеш, гарне плаття?

—    Не потрібні мені подарунки, Аза. Я хочу з вами. Чому ти мене здала до інтернату? Я схожа на твою Мірелу, — допитувалася Женька, намагаючись прочитати відповідь у втомлених, але блискучих очах Ази.

—    Так було потрібно. Ти не циганка. Колись ти мене зрозумієш і подякуєш, можливо. В інтернаті ти в безпеці, – Аза вже не могла стримуватись і попросила гарного молодого цигана Янка розпалити їй цигарку. Той негайно це зробив. І не тому, що Аза була матір'ю його майбутньої дружини, а тому, що Азу надто поважали в таборі – вона була другою важливою персоною після барона Міро, свого меншого брата. Коли Міро йшов у справах, Аза залишалася головною. Але навіть коли Міро був у таборі, як зараз, Аза все одно сприймалася на рівні королеви.

—    Яка безпека? Мене ця дурепа  Криса весь час за волосся тягає, — обурювалася Женька, намагаючись натиснути на жалість і сподіваючись, що раптом передумає Аза, змилується й візьме з собою.

—    Не Криса, а вихователька. Як там її, Наталя Іванівна, здається. Тягає, бо не заплітаєш волосся. Ти маєш жити за законами інтернату, а не тягти до інтернату закони циган, – суворо відповіла Аза. - А взагалі, невеликий прочуханець тобі не завадить, загартує, навчить тримати удар. Звикай, життя – не казка. Особливо для жінок.

Звідки Азі було відомо про неї, Женьку, все, остання навіть не питала, тому що Аза знала все про всіх, але багато про що замовчувала. Це молоді циганки обіцяли наївним перехожим казкові виграші та любов неземну, здатну впасти на голову, як сніг серед літа. Аза справді мала дар передбачення. Але навіть якщо вона «бачила» неприємності в долі жертви, що випадково трапилася їй на дорозі, Аза не завжди про них говорила, навчена ще своєю бабцею, мудрою Кайлою:
- Бійся змінити долю людини. Не завжди випробування – погано, часто це шлях до раю!

- Аза, якщо я не циганка, тоді ти знаєш моїх батьків. Хто вони? - наполягала Женька. З деяких пір це питання стало її хвилювати дуже сильно.

– Не знаю я твоїх батьків. Знайшли ми тебе, - брехала Аза, але так майстерно, що Женька не змогла визначити цю брехню.

- Чого собі не лишила? Я б росла з твоєю Мірелою. Були б як сестри.
– Документів на тебе не було. А в інтернаті ти матимеш документи. Все, дівчинко, йди і нічого в мене не питай, – Аза зовсім не була налаштована на тривалі пояснення. Женька теж не збиралася здаватися, але з-за дерев з'явився Васька:

- Ходімо, тебе вже шукають. Темніє.

Аза одним поглядом дала зрозуміти Женьці, що поділяє думку хлопчика.
Коли Женька пішла, Дела підсіла до Ази й тихенько спитала:
—    Ти впевнена, що їй в інтернаті буде безпечніше? Там так незатишно, я дівчинку розумію.

—    Так буде правильно. Там у неї буде інше ім’я, інша доля, документи і вибір. З нами у неї вибору не буде. Та й янгол –охоронець при ній. Усе правильно! – в перерві між затяжками цигарки мовила Аза.

—     Дівчинка виросла. Раніше таких питань не ставила, - хвилювалася Дела.

—    Я помітила, - спокій не полишав стару циганку.

—    А якщо хтось із наших зайве ляпне? – турбувалася Дела.

—    Не ляпне. Не буде потреби. Просто ми більше не повернемося сюди. Все, завтра зранку в дорогу. І так засиділися.

Тільки-но Дела пішла збиратися, як до Ази, що допалювала цигарку, підсів Міро. Він увесь цей час спостерігав збоку за тим, що відбувалося, а тепер вирішив висловитися:

—    Даремно ти її не хочеш забрати. Нарядили б у циганське – не відрізниш від наших. Тільки що очі сині, а так – наша. Навіть говорити по-нашому вміє. Коли вона танцює, у мене душа завмирає. Була б прикрасою табору.

—    Отож, Міро. Занадто вона привертає увагу. І взагалі, ще не час їй висовуватись. А якщо що – хлопця поряд бачив? Цей, як за рідну сестру, горло перегризе. Тут їй надійніше. Тут лишимо.

— А може, варто було б їй розповісти, як є? Доросла ж бо вже? – наполягав Міро.